провести. Пробач, такі правила.
Позаду нього знаходились великі масні двері. Цікаво, що за ними сховано?
Гаразд, я буду тут, якщо тобі знадоблюсь.
Та останніх слів він, скоріше за все, не почув.
Він зайшов у довгий тягнучий коридор. Слабке освітлення не дозволяло дивитися під ноги. Лише хлюпання підказувало, що чимось недобрим вкрита підлога. Інколи надходила думка, що десь прорвало каналізацію. Та це лише на початку. Чим далі, тим більше це скидалося на пристойне місце. Сморід тільки для конспірації.
За товстими стінами не чути музики та гелготіння людських ротів. Відсутній запах алкоголю, сечі та сперми. Починається офіс з хлорованими туалетами та попільничками на кожному підвіконні. Місце, де можна поспати, проте ніколи розслабитись. І тут він працює.
У великому залі для переговорів №1 всі тільки й чекали на Чорного Ворона. Він нічого не мовив у своє виправдання, а просто сів на своє місце. ,,Нагадує гадючник,” – оцінив він ситуацію, сміливо оцінив, занадто сміливо. І почались переговори. Представники фірми домовлялись про розширення кордоні, проковтнувши ще одне місто для реалізації продукції.
Що за фірма, спитаєте ви? Наркотична...
Вам не почулось, дійсно наркотична.
Вироблення та розповсюдження галюциногенних препаратів – якщо вам так більш зрозуміліше.
Головною проблемою цього світу є легальність майже усіх видів наркотиків (крім найсильніших). Драп, героїн, ЛДС, сальвія, метамфетамін, МДМА – це лише найпопулярніші з тих, що тут є. Його колеги – люди, що наживаються на чужих слабостях, параноях та смертях. Головна умова прийняття на роботу – не бути наркоманом і не піддаватися спокусі. Чорний Ворон це прекрасно знає.
А так нічого особливого.
Він оглядає всіх по черзі – скверні люди. Єдиний, з ким можна було поговорити без докорів сумління, так це його власний начальник. Просто вони вдвох кілька разів нюхали тютюн і так поладнали, що відтоді спілкуються на рівних. І нікого з них не гризе, що в одного зарплатня на півтисячі більша. Та сьогодні той весь у справах, тому Чорний Ворон знову один. З усіма іншими краще не зв’язуватись.
Після закінчення переговорів, він підійшов до свого начальника.
Я вже можу бути вільним?
Та йди вже!
,,Ні, таки не в гуморі сьогодні.”
Чорний Ворон покинув це місце з попільничками на кожному підвіконні та хлорованими туалетами. Він вийшов, а Христина все стояла на тому ж місці, з нудотою дивлячись на живий мурашник клубу.
Ну, як воно? – Чорний Ворон став поруч неї і дістав сигарету.
Нічого.
Нічого, це коли тобі дванадцять і в тебе питаю, що ти ховаєш за спиною, а за спиною дорослі журнали, і ти кажеш ,,нічого”.
Гадаєш, я щось ховаю за спиною?
Там ти можеш ховати тільки гарний задок – не більше.
Вона фиркнула.
Просто я говорю те, що думаю... а думаю я не завжди пристойно. Не кожному це подобається.
Тоді сенс говорити?
Мене завжди просять поговорити. Можна подумати, що крім цього я більше нічого не вмію.
А що ти вмієш? Тільки без непристойностей.
Не муч мене.
Сизий дим покинув його легені, легко вийшовши через рот. Він не видихав його швидким струменем, ніби поспішав кудись піти, він випускав його на волю розслаблено, насолоджуючись ним, пухкою хмаринкою, неначе все своє життя дихає тільки димом, і хмарка ця огортає максимальну кількість повітря навколо себе – Христина впізнала той запаморочливий вранішній запах.
Скажи, а чому ти так швидко погодилась у мене жити? Навіть ні трохи не повагалась.
А що тут вагатись? Я втратила житло, ти пропонуєш його мені назад – які тут можуть бути сумніви?
Не знаю. Просто мені здалося, що ти одна з тих дівчат, яких доводиться довго уговорювати.
Тепер же ти так про мене не думаєш?
Тепер у мене дві версії: перша, що ти дійсно здатна на необдумані вчинки, друга, що ти зробила це спеціально, аби я не вважав тебе передбаченою.
З якої радості я маю бути непередбаченою?
Причин немало.
Назви хоч одну.
Вони настільки очевидні, що я не буду їх називати.
Пусті відмовки.
Так, але те, що ти їх виявила, ще нічого не означає?
Тобто?
Ну, ти можеш подумати, що я тікаю від відповіді, значить я щось приховую, значить я боюсь, що ти виявишся правою.
Хіба не так?
Не так.
А ти часом не відбріхуєшся?
Ну чому зразу ,,відбріхуєшся”? Може, я не хочу говорити на цю тему?
Але ж ти сам її почав.
Краще так, ніж безглузда мовчанка.
Мовчанка не безглузда. Інколи вона розповідає більше, ніж слова.
А ти постійно мені суперечиш. Щоб я не сказав, ти або заперечуєш, або вимагаєш докази чому це так.
Одна розмова не означає постійно.
Однаково. Це дратує.
Вона замовкла.
Та ладно, не дуйся. Мені подобаються люди, які мають власну думку і почуття гідності. А сказав так для того, щоб перевірити тебе.
Я пройшла?
Майже. Спершу трималася нормально, а потім я тебе трішки приспустив. Нічого, скоро звикнеш і почнеш плювати на всіх, – він харкнув і сплюнув вниз прямо на тих людей, що були там. – Як я.
Христина нахилилась, опершись об перила, щоб глянути, як відреагували на це відвідувачі клубу. Здається, нікому не дісталось, тому й не помітили.
А ти не боїшся, що вночі я можу тебе згвалтувати?
Вона запитально глянула на нього. Він також повернув голову, мовляв, я цілком серйозно.
Ти це зробиш?
На тверезу голову – ні ,– він відвернувся і знову дивився кудись перед себе, смачно покурюючи сигарету. – А от на п’яну – цілком можливо. Але це ще не найстрашніше. Найстрашніше це Сопляк – від нього чекати можна всякого. Рекомендую тобі не засинати до двох годин ночі.
Він ще раз коротко глянув на дівчину і з задоволенням повернувся назад.
Тут я дійсно трішечки прибрехав. Не звертай уваги, а то дійсно не спатимеш цілу ніч.
Загасивши цигарку об перила, він зібрався йти.
Почекай.
Що?
Той будинок – твій?
Хоч я й ділю його з найгіршим у світі сусідом, так, це мій. Принаймні, більше, ніж його. А що?
Просто я знаю одну людину, яка мені вже пропонувала житло.
Гарне?
