багаття, від якого зловтішно заблищали Тракатанові очиці й порожевіли воскові щоки Грауена.
— Для генеральної репетиції зовсім непогано! — похвалив дроботів Головний Нашіптувач.
А ті мерщій зібрали попіл, зарядили ним гармату, націлили жерло у синє небо і вистрілили. Враз стало похмуро, і тільки згодом Грауенові чоботи знову засяяли на сонці. Тракатан дав знак носіям. Дроботи, ритмічно помахуючи молотами, зникли в лісі.
Обід у Володаря
Після параду Грауен запросив Невірка на обід. Це було дуже доречно, бо кібертонець з учорашнього дня нічого не їв і вже потерпав, щоб голосне вурчання в животі не накликало на нього біди. Та коли він увійшов слідом за Грауеном у їдальню, апетит у нього пропав. На чолі столу, накритого на три персони, сидів сам Тракатан.
— Сідайте! — дозволив доктор тьма-пітьматичних наук. Він говорив нормальним, гучним голосом!
Невірко сів і розгублено озирнувся. Стіни кімнати були оббиті шкірою. Він розстелив на колінах накрохмалену серветку і побачив вишитий напис: «Шануй Параграф Перший».
Тракатан, плямкаючи, сьорбав великою срібною ложкою бульйон. Грауен і Невірко одержали замість ложок соломинки. Обережно, намагаючись не булькнути, вони смоктали крізь них прісну рідину. Сіль просити було ризиковано: очевидно, Володар її не любив.
На друге служники подали рибу. Тракатан смачно спльовував дрібні кістки на спеціальну тацю. Грауен і Невірко вважали, що краще їх ковтати.
— Риба… — несподівано вимовив Тракатан. — В неї багато чому можна повчитися. Як ви вважаєте, Грауен?
— Без сумніву, Ваша Бездоганність, — прошепотів, сяючи, Грауен. — Це одне з найдисциплінованіших створінь.
— До речі, про дисципліну. Коли ви відправите під прес цього Сім-дріб-Сім?
— Завтра перед виступом, Ваша Бездоганність. Мені здається, що це свіже враження підвищить бойовий дух усіх інших.
«Чи не мені, бува, вони присвоїли цей номер?» — тоскно подумав Невірко, але після всього пережитого в нього забракло сили злякатися.
З'ївши компот, Володар витер губи і вийшов. За весь обід він лише двічі глипнув на гостя, та й то мигцем. Невірко подумав, що це на краще, проте в глибині душі йому було трохи образливо. Звичайно, Тракатан груба немузична натура, та все ж з людиною, що здійснила безприкладний стрибок з дирижабля, він міг би повестися уважніше.
— Ходімте зі мною, я покажу вам вашу кімнату, — запропонував Грауен. — Завтра треба рано встати, і тому я настійно рекомендую вам вкладатися.
Голодний Невірко поплентався за Грауеном. Так скупо й погано, як у цьому домі, його ще ніде не годували. Мабуть, у Тракатана дієта. А може, він просто заощаджує на їжі? «Так чи не так, — розміркував кібертонець, — треба якнайшвидше поринути в рятівний сон». На щастя, в маленькій кімнатці для нього вже було приготовлено постіль. Біля ліжка, на телефонному столику, стояла кругла картонна коробка. Вона явно чекала нового пожильця.
— Вгадайте, що це? — загадково прошепотів Грауен.
— Торт? — з надією спитав Невірко, ковтаючи слину.
— Тьху, — поморщився Головний Нашіптувач і дістав із картонки великий чорний кашкет з гербом Тракатана.
— Його Бездоганність, — урочисто проголосив він, — призначає вас Головним Тишком Кібертонії!
Невірко плюхнувся в крісло.
— Ч-чим я заслужив? — спитав він, затинаючись.
— Така воля Володаря, — суворо відповів Грауен. — Зверніть увагу на цей чудовий кашкет. Його носять лише дуже довірені особи. Це наша почесна форма. А тепер я вам відкрию велику таємницю: якщо цей кашкет повернути на голові зліва направо і назад, перед вами відчиняться в цьому будинку будь-які автоматичні двері. Запам'ятовуйте гарненько: зліва направо і назад!
«Хоча б не забути, — напружив свою пам'ять Невірко. — Справа наліво і назад»…
— Чи є у вас до мене запитання? — поцікавився Головний Нашіптувач.
— Ні… тобто так, одне є! Скажіть, будь ласка, якщо це, звичайно, не військова таємниця, хто такий Сім-дріб-Сім?
— О, будь ласка, будь ласка, ви маєте право це знати! Сім-дріб-Сім — дуже поганий дробот. Як це у вас говорилося, ненормальний. Зараз він сидить у підвалі, а завтра вранці його стратять.
— Що ж він накоїв?
— Це страшно розповідати. Одного чудового дня Володар займався з дроботами на галявині і наказав їм по радіо повернутися праворуч. І раптом, ви можете мені не повірити, цей самий Сім-дріб-Сім повернувся ліворуч. Ви уявляєте, бром і валеріанка, що це означає?!
— Який жах, — прошепотів Невірко і заходився розшнуровувати черевики.
— Отож, не буду вам заважати, — видавив з себе посмішку Грауен. — Якщо ви захочете мені щось сказати, блимайте по телефону. Я кажу «блимайте», а не «дзвоніть», бо кожен телефон у цім будинку сигналить лампочкою. Тихої ночі…
— Тихої ночі, — відгукнувся Невірко, збиваючи перину. Він заліз під ковдру, повернувся на свій улюблений лівий бік і полегшено зітхнув. Цю ніч він проведе у м'якій постелі, а там — що буде, те й буде.
— Тра-ра-ра! Тру-ру-у! Тра-а-а!.. — несподівано просурмила в лісі сурма.
— От капосна! — сердито пробурчав Невіртомущочуєш і взяв телефонну трубку.
— Пане Головний Нашіптувач? Якщо вам не важко, накажіть прогнати з-під мого вікна цю кляту корову. Вона заважає мені спати.
Підглянутий сон
Короткий зимовий день скінчився. Над безгомінним лісом плив місяць. Від трибуни падали нерівні тіні. Вони, як віконниці, затуляли чорні вікна будинку. Але в одному вікні все ще горіло світло. Це Тракатан радився із своїм Головним Нашіптувачем.
— Я міркуватиму логічно, — сказав Тракатан. — Якби цей суб'єкт був розвідник, він потрапив би не сюди, а до отруйних змій. Магнітні скелі, розставлені мною навколо острова, відхилили б стрілку його компаса вбік. Крім того, жоден нормальний розвідник не став біг так по-дурному привертати до себе увагу, як це робив наш суб'єкт на березі. І зрештою, коли Червонопикий засурмив, суб'єкт доповів про це через дві секунди, тобто він навіть не виглянув у вікно. Але не треба робити поспішних висновків. У нас є джерело додаткової інформації. Ви зрозуміли, Грауене, що я маю на увазі?
— Апарат «Морфей» конструкції Вашої Бездоганності!
— Хвалю за здогадливість. Ви особисто переконалися, що суб'єкт спить? Зараз подивимося, що йому сниться.
Тракатан дістав з шухляди плаский ящичок з екраном і висунув з нього антену. На екрані з'явилося бліде зображення. «От трясця, знову нема контрастності!» — вилаявся Тракатан і стукнув по апарату кулаком. Зображення підскочило і зробилося чіткішим. Доктор тьма-пітьматичних наук і Головний Нашіптувач побачили простий дерев'яний стіл, а на ньому пляшку вина і блюдо із смаженою поросятиною. За столом сидів Невіртомущочуєш і шматок за шматком запихав м'ясо до рота. Час від часу він прикладався до пляшки. Так минуло хвилин двадцять.
— Дурний, нелогічний сон! — обережно проковтнув слину Грауен. — Пляшка вже давно мала б спорожніти, а цей суб'єкт усе ще п'є!
— Зараз вас повинно цікавити інше, — сказав Тракатан, вимикаючи апарат. — Чи є в розглянутому сні факти, які свідчать проти суб'єкта?
— Ні, — з жалем розвів руками Грауен, — по-моєму, таких фактів нема. Одну хвилинку! — пожвавішав він зненацька. — Якщо там було не просте вино, а шампанське, суб'єкт, відкриваючи його, ще раз порушив Параграф Перший!
— Це було просте вино, — сухо сказав Тракатан. — Білий мускат. Але я хотів би почути, нарешті, ваші висновки.
Грауен задумався.
— Висновки такі. Або він цілковитий, але чесний дурень, або — розвідник пріма.
— Висновки правильні, — сказав Тракатан. — Саме тому я й наказав вам дати суб'єктові кашкета, але пояснити йому все навпаки. Якщо він спробує вночі проникнути крізь автоматичні двері, він, звичайно, поверне кашкета, як ви його вчили, тут же ввімкнеться аварійна сигналізація і чергові дроботи… Одне слово, Грауен, ми можемо спати спокійно.
— Я захоплююсь, Ваша Логічна Бездоганність, Вашою зовсім Бездоганною Логікою! — радісно вигукнув Головний Нашіптувач, задкуючи до виходу.
Втеча
Невіркові приснився Сурдинка. Він грав у лісі на губній гармошці, а ззаду підкрадалися хижі тіні. «Бережіться, професоре!» — хотів гукнути Невірко і прокинувся. На кашкеті холодним зеленим вогнем горів герб Тракатана. Головний Тишко Кібертонії! Невіркові стало жарко. Що подумає про нього професор Сурдинка? Що подумають про нього співвітчизники?! Він згадав, як дроботи трощили рояль, і знову стис кулаки, цього разу не криючись. Тікати, тікати звідси! Розшукати професора, розшукати Румба Тромбона, підняти на ноги весь народ! От тільки куди поділися черевики? Ага, один є. А ось і другий.
Насунувши кашкета, Невірко штовхнув двері. Вони беззвучно відчинилися. Коридор теж його не видасть: під ногами лежить губчастий килим. Крок уперед… Ой, що це так калатає? Ще крок… Ну, сміливіше!
Лякаючись власного подиху, Невірко навшпиньки прочалапав коридором і спустився пружними сходами. Він узявся за спітнілий козирок кашкета і обережно повернув його справа наліво. Двері стиха клацнули. Тремтячою рукою Невірко повернув картуза назад. Почулося ще одне клацання і сталеві половинки розсунулися. Невірко був на волі.
На білій від місячного сяйва галявині дрімало горбате чорне чудовисько. «Спокійно, колего, це всього лише трибуна!», — підбадьорив себе Невірко, та налякані ноги вже несли його кудись убік. Похмура стіна дерев швидко затуляла собою небо. Ось вона розступилася, і захеканий утікач упав ницьма на м'який лісовий мох. Куди тепер іти? Ліс кишить небезпеками. Та не
