— Далеко не втече! — зловісно примружився Тракатан. — Приготуйте йому, Грауене, гарну зустріч!..
Він кинув трубку і різко заклацав кнопками передавача. Зараз дроботи прочешуть ліс, обнишпорять гори, добудуть суб'єкта з-під землі! Через якихось сімнадцять хвилин операцію буде закінчено. За цей час він устигне випити свою вранішню каву.
Тракатан відчинив дверцята стінної шафочки, і звідти висунулося шість нікельованих суглобистих рук. Одна поставила на стіл блюдце й булочку, друга — порцелянову чашку з гербом, третя налила каву, четверта — молоко, п'ята — насипала цукор, а шоста — віддала честь. Доктор тьма-пітьматичних наук неквапливо поснідав і підсів до вікна. Приємно буде подивитися, як дроботи тягнуть цього жалюгідного недотепу. Він глянув на галявину і протер очі: сталева колона стояла на місці.
Тракатан схопив передавача. Працює! Він знову скомандував погоню. Дроботи навіть не поворухнулися.
— Кар-рамболіна! — вилаявся Тракатан і широкими кроками подався надвір. Служники, що чекали в коридорі, ледве не впустили ковпак: володар промчав мимо, не звернувши на них ніякої уваги. На сходах наштовхнувся на Грауена: той ще здалеку схилився в догідливому поклоні, притискаючи руки до серця.
— Бігом! — наказав Тракатан, і Головний Нашіптувач незграбним клусом кинувся за ним на галяву.
Доктор тьма-пітьматичних наук двічі пройшовся перед строєм. Дроботи слухняно повертали слідом за ним свої циліндричні голови. Важко було повірити, що це вони двічі не виконали радіонаказу.
— Спробуємо інакше, — пробурмотів Тракатан і проклацав на передавачі команду «Розійдись!». Колона здригнулася. Пустуючи й підскакуючи, дроботи побігли геть. «Шикуйсь!» — енергійно скомандували Тракатанові пальці, але автомати й не думали шикуватися. Вони повсідалися серед галяви кружка, і кожен легенько, а потім усе сильніше став ударяти долонею об долоню сусіди. Водночас із металевих горлянок виривалися якісь незрозумілі вигуки; все голосніші й голосніші, вони зливалися в єдиний хор, і ось уже над галявою, стрясаючи дошки трибуни, полинув могутній спів: «Ладусі, ладусі!»
В маленьких Тракатанових очицях спалахнули високовольтні розряди.
— Що ви дивитесь?! — крикнув він до білого, мов крейда, Грауена.
Головний Нашіптувач махнув рукою служникам, і ті, відстібаючи гумові кийки, кинулися до дроботів. Вони метушилися навколо співунів, лупцюючи їх кийками, але захоплені автомати нічого не помічали, а можливо, просто не хотіли псувати собі настрою через дрібниці.
Коли Товстун і Червонопикий добряче втомилися, дроботи посунулися і без злості, але вимогливо посадовили їх до гурту. Помітивши, що нові товариші почувають себе зле, дроботи підбадьорливо поплескали їх по спинах і від цього дружнього жесту обидва завели на повен голос: «Ладоньки! Ой, ладусі!»
Тракатан пожбурив передавача на землю, потоптав його ногами.
— Зрада! — вигукнув він і побіг до кинутої гармати. Довгий зелений ствол повільно опустився в той бік, де сиділи дроботи.
— Будь ласка, Ваша Бездоганність! — прошепотів Грауен, подаючи найважчий снаряд. Тракатан смикнув за шнур, гармата здригнулася, і з чорного жерла попливли величезні мильні бульбашки. Червоні, зелені, голубі, вони повільно линули в небо, а назустріч їм, розганяючи хмари, вилізло не по-зимовому веселе руде сонце. А дроботи плескали в долоні і співали, гуркіт стояв, як у велетенській кузні, і лише тужливі звуки волинки змусили всіх замовкнути.
— Здавайтесь, Тракатане, опиратися марно! — почувся з-за дерев голос Сурдинки.
— Навіщо даремно проливати кров?! — підхопив у іншому кінці галявини Невіртомущочуєш.
— Ви оточені! — гукнула Айя.
— Даємо вам дві хвилини на роздуми! — замкнув кільце Тирляль.
Тракатан після пострілу з гармати втратив мову, але тут заговорив знову.
— Мій хоробрий Грауене, — сказав він, — у бухті стоїть баржа. Вдвох ми до неї пробитися не зможемо: один із нас повинен прикривати відступ. Грауене, для таких людей, як ми з вами, інтереси науки над усе. До моря піде той, хто цінніший для науки. Ви мене зрозуміли, Грауене?
— Я вас зрозумів, Ваша Бездоганність, — механічно відповів Головний Нашіптувач.
– І ще одне: від сьогодні й навіки-вічні я встановлюю для своїх однодумців орден Сірої Тиші. Ви, Грауене, будете першим його кавалером!
— Беззвучно дякую, Ваша Бездоганність! — витер піт із чола Грауен.
— Прощавайте, Грауене! Я заздрю вам. Це прекрасно — вмерти за науку…
— Дві хвилини минуло! — прогримів голос Дона Кібертона.
Головний Нашіптувач витяг свій безшумний пістолет. Патрони є, навіть забагато. Він двічі вистрелив у спину Тракатана, який віддалявся, і, переконавшись, що поцілив, голосно вигукнув:
— Смерть тирану!
З лісу вибігли розвідники. Грауен зустрів їх улесливою посмішкою.
— Тракатанові кінець! — радісно заявив він і люб'язно віддав свого великого пістолета професорові Сурдинці.
— Ви знаєте, колеги, — сумно сказав професор, — я навіть не можу уявити собі розмірів тварини, що наступила на вухо цій людині. Ох, що я кажу! — раптом почервонів він. — Даруйте на слові, люба Синьйорино…
Кібертонське ескімо найсмачніше у світі!
Чи варто говорити, що вся Кібертонія вийшла зустрічати своїх розвідників. Правда, ніхто не може напевно сказати, який вигляд вони мали, коли сходили на берег. Сльози радості — найсвітліші сльози, та все одно крізь них майже нічого не видно.
Вже через тиждень газета «Вечірній Кібер» почала друкувати науково-пригодницьку поему П. Ломби «Шорхання острова Тіней». Кібертонці так зачитувалися нею, що мало не проґавили Перший Сніг. Він падав м'яко і щедро, наче вибачався за спізнення, а по вулицях, мов барвисте колесо, котилася весела, безтурботна музика.
Свята мають один великий недолік: вони кінчаються. Як тільки радість з приводу перемоги і снігу трохи вляглася, кібертонці повернулися до буденних, але необхідних справ. Професор Сурдинка сів писати статтю про автомати. Дон і Синьйорина прийняли посла заморської держави. Невіртомущочуєш взявся читати дроботам популярні лекції, в яких доводив, що Творець — то вигадка, і що дробот походить од відбійного молотка. Румб Тромбон одержав замість «Мелодії бур» новеньке буксирне судно, на якому раз на місяць вирушає в північні моря по айсберги. Коли він повертається з плавання, його зустрічають дроботи й діти. Дроботи оточують крижану гору, і не встигає вона отямитись, як потрапляє в ящики до морозивників, що продають найсмачніше в світі кібертонське ескімо. Втім, якщо бути зовсім відвертим, у ящики потрапляє не вся гора. Чимало прозорих крижинок дістається дітлахам, що мають із дроботами найкращі стосунки.
Товстун і Червонопикий якийсь час працювали масовиками-вигадниками, а потім сіли на іноземний пароплав і поїхали до себе на батьківщину. Прощаючись із кібертонцями, вони гірко плакали й казали, що гра в ладусі справила на них незабутнє враження.
Важче було з Грауеном. Його довелося судити. Колишній власник балагана запевняв, що він як діяч мистецтв завжди був за дружбу з кібертонцями і якщо чимось завинив, то не з власної волі, а через Тракатана. Він горів бажанням спокутувати свою провину чесною працею і просив, щоб його призначили водієм дирижабля. Суд вирішив, що Грауен, як людина з вищою освітою, повинен займатися науково-дослідною роботою. Йому запропонували спуститися у батисфері на глибину й там писати дисертацію про життя і звички акул, а на дозвіллі займатися музичною самоосвітою. Грауену довелося погодитись. За музичний інструмент він обрав гребінець, посилаючись на те, що місця в батисфері мало, а гребінець йому однаково потрібний. Одного чудового дня Грауена урочисто посадовили у скляну кулю і, вибравши неподалік від берега глибоку місцину, спустили під воду. Через двійко днів Грауен зателефонував, що дисертація робиться повним ходом і в музиці він також має великі зрушення.
«Ретельність треба заохочувати», — вирішили кібертонці і запропонували Грауенові зіграти щось по радіо.
У призначений час вся країна ввімкнула радіоприймачі, але з репродукторів почулися такі бридкі звуки, що на підвіконнях зів'яли кактуси, а в холодильниках скисло молоко. Кібертонці припинили трансляцію і кілька днів приходили до тями. Коли вони нарешті подзвонили Грауену, батисфера не відповідала. І тоді стурбовані кібертонці вдалися по допомогу до іноземного водолаза.
Водолаз мав прізвище Буль, одначе він добре знав своє діло і вже через півгодини повідомив кібертонців, що на кінці троса нічого немає. Чи то його перекусила акула, чи Грауен умудрився порвати його сам — одне слово батисфера пропала безвісти. Довгий час кібертонці розпитували приїжджих моряків, чи не траплялася їм в океані велика скляна куля, але ті лише знизували широкими плечима і вирушали до портової таверни. Там за пляшкою славетного «Кіберне» вони розповідали одне одному неймовірно захоплюючі історії і, до речі, скаржилися на те, що ночами у відкритому морі нерідко можна чути огидні звуки, від яких людину нудить, ніби вона наковталася прісної води.
Так закінчилася ця дивовижна бувальщина, яку люди без музичного слуху можуть вважати казкою.
ОПОВІДАННЯ
ШАХІСТ У РОЖЕВОМУ ШОЛОМІ
Прохання редактора терміново виїхати до Козодоєва, а звідти до Вовчих Гір я зустрів з одверто кислою міною.
— Все розумію, Юрку, — сказав головний. — Тема, звісно, не твого калібру. Але потрібен путній матеріал — без усяких там протуберанців та манної каші. Окрім тебе — нікому.
Була пізня осінь. Бозна-котру добу сіялася холодна мжичка. Залагодивши свої козодоївські справи, я, як міг, марнував час, сподіваючись на нічний поїзд. Подивився у місцевому
