залишатися ж на місці! Будь-якої хвилини можуть кинутися в погоню. О, навіщо він залишив товаришів! Тепер з ними було б нічого не страшно.
Трохи перепочивши, Невірко підвівся. По його колючих щоках текли сльози. Якби з ним була хоч волинка! Він притис би її до грудей, і тоді…
Кібертонець не встиг додумати своєї думки. В голові йому сяйнула блискавка, і все пірнуло в безодню.
Розплющивши очі, Невірко побачив самотню голубу зірку. Вона заплуталася у гілках і тремтіла. «Що зі мною? — подумав Невірко. — Невже я теж потрапив у пастку? Але чому на лобі в мене щось холодне? Хіба ці позбавлені слуху дроботи зробили б компрес?..»
— Поздоровляю, колеги, він живий! — почувся гучний знайомий голос.
Невірко скочив на ноги:
— Професоре! Вщипніть мене!
— Ні, ні, — жахнувся Сурдинка, — вам і так дісталося! В Дона Кібертона важка рука. Подякуйте Синьйорині — це вона подала вам першу допомогу.
Невірко міцно обійняв професора, потряс широку долоню розгубленому Тирлялеві, радісно усміхнувся до Айї.
— Яке щастя, що я вас зустрів! Якби ви знали друзі, скільки мені довелося за цей день пережити…
— Ну, годі, годі, — ласкаво поплескав його по плечу Сурдинка. — Розкажіть-но краще, звідки у вас цей кашкет. Через нього ми вас не одразу впізнали…
— Цей кашкет вручив мені Грауен від імені Тракатана, — сказав, червоніючи, Невірко. — Мені пощастило завоювати їхню довіру. Сьогодні вранці Тракатанові дроботи виступають на Кібертонію. Всі, крім одного. Якби ви їх тільки бачили! Воші зроблять усе, що Тракатан накаже їм по радіо!
— Здається, ми вже мали таку втіху, — замислено сказав професор. — На щастя, їхній загін пройшов від нас на солідній відстані. Огидне видовисько!
— А що, коли заволодіти радіоприймачем? — несміливо спитала Айя.
— Цілком і повністю підтримую! — жваво відгукнувся Сурдинка.
— Думка взагалі непогана, — обережно зауважив Невірко.
— Я готовий, — сказав Тирляль.
— Отже, — підсумував професор, — треба пройти в будинок. Зараз для цього цілком слушна година. Не будемо ж зволікати і попросимо колегу Невіртомущочуєш виконувати обов'язки нашого проводаря.
Розвідники вийшли з лісу. Тракатанове житло — наче мертвий склеп. «Може, по мене ще не кинулися?» — із надією подумав Невірко.
— Швидше вперед! — скомандував він товаришам. І боязко додав — Ура!..
Викрадення передавача
У цей час двоє дроботів охороняли в півтемному коридорі вхід до Тракатанових покоїв. У їх електронні мізки було вкарбовано суворий наказ:
«Кожного, хто наблизиться на тринадцять кроків, — негайно схопити!»
Вони стояли нерухомо, як колони, але під холодними панцирами кипіла робота: пульсували сильні й слабкі струми, щось намагнічувалося, розмагнічувалося, перемагнічувалося… Ось по стіні пробіг павук. Дроботи знали: наказ його не стосується. У Кожного повинно бути дві ноги, а не шість.
Раптом дроботи нашорошилися. З-за рогу з'явився Кожний! «Шістнадцять кроків, — спрацювали далекоміри, — п'ятнадцять, чотирнадцять…»
«Увага!» — напружилися сталеві нерви. «Увага!» — звузилися діафрагми очей. Але тут Кожний зупинився.
Дві з половиною секунди він вдивлявся у присмерк, потім завібрував усім корпусом і раптом зник. Дроботи одразу забули про нього. Їхню увагу привернув політ нічного метелика, що заблукав у ці краї.
А розвідники, мало не ламаючи собі ноги, мчали вниз якимись темними сходами. Позаду, відмахуючись від невидимих переслідувачів шпагою, біг Дон Кібертон. Дорогу їм зненацька перетяли залізні грати. Невірко відчайдушно затряс їх, та грати не піддалися.
— Не здавайтеся без бою, Доне! — крикнув він і відскочив подалі в куток. Але битися було ні з ким.
— Здається, ми даремно хвилювалися, — сказав, відсапавшись, професор. — Може, це ми ошукалися — оптичний обман?
— Мене не обманиш! — образився Невірко. — Двоє дроботів стояли на чатах біля дверей Тракатанових покоїв.
— Ой! — раптом скрикнула Айя. — Мені здається, що тут теж хтось є…
Сурдинка понишпорив у портфелі і витяг стеаринову свічку. Вона неохоче розгорілася. Професор глянув, і свічка ледве не випала з його рук: за гратами, впираючись підошвами в пруття, сидів дробот.
— Сім-дріб-Сім! — вигукнув Невірко.
Дробот зі скрипом повернув до нього голову.
— Сім-дріб-Сім, вас хочуть стратити!
Очі-об'єктиви незворушні.
— Послухайте, вам нічого втрачати! Встаньте, розбийте грати, ходіть за нами!
— Я підкоряюся лише Творцеві, — глухо відповів Сім-дріб-Сім.
— Але зрозумійте, цей самий Творець пошле вас сьогодні під прес!
— Умирає тільки метал, — завчено вимовив дробот, — а відданість Творцеві безсмертна.
— То якого ж ти дідька повертався не в той бік! — втратив рівновагу розвідник.
Сім-дріб-Сім тупо мовчав.
— Ваша дискусія, колего, здається мені безплідною, — зупинив Невірка професор. — Ви не уявляєте, як важко переконати мозок, керований по радіо. Навіть усім нам, а нас тут четверо…
— Неправда! — зненацька вихопився дробот. — Вас тут лише троє.
— Як вам це подобається?! — вигукнув Сурдинка. — Вперше чую таку арифметику!
— Вас тут лише троє! — вперто повторив дробот.
Професор стривожено підняв свічку: от Синьйорина, а поряд з нею Дон, він спирається на нерозлучну шпагу…
— Троє, троє, троє, — все тихіше бубонів автомат, доки врешті не затих зовсім.
— Даруйте, Доне, — сказав професор, — але, по-моєму, він не брав до уваги саме вас. Дуже можливо, що його збила з пантелику ваша шпага.
— Не розумію, — чесно зізнався Тирляль.
— Позичте її мені, — запропонував Сурдинка, — і тоді вам усе стане ясно.
Перегодом Сурдинка, спираючись на шпагу, як на третю ногу, наблизився до Тракатанових дверей. Дроботи вичікувально дивилися на нього. «Лівою, середньою, правою! Лівою, середньою, правою! — командував сам собі професор. — Якщо експеримент пройде вдало, треба буде написати статтю «Про деякі особливості розпізнавання зорових образів детермінованими автоматами»…
Коли професор взявся за ручку дверей, дроботи стрепенулися. Сурдинка відчув, як від них пашить жаром: очевидно, їхні логічні пристрої працювали на повну потужність.
— Даруйте турботу, — делікатно прошепотів Сурдинка і тихо переступив поріг.
Запалюючи сірника за сірником, професор відшукав Тракатанову спальню. Доктор тьма-пітьматичних наук люто сопів серед велетенського ліжка. На нічному столику тьмяно поблискувала коробочка завбільшки з портсигар. Сурдинка сховав її в кишеню і мерщій подався до виходу. Спохвату він забув про шпагу і тримав її під пахвою, але дроботи навіть не глянули в його бік: їх цікавили лише ті, хто заходив. Але за рогом на професора накинулися зразу троє: Айя, Тирляль і Невірко.
— Годі, годі, ви не на іменинах! — поблажливо бурчав професор, вивільняючись з їхніх обіймів. — Передавач у нас, та це тільки половина справи. Давайте глянемо, що там у ньому всередині.
Він зняв покришку, попросив Айю наблизити свічку і здивовано сказав:
— Оце так штука!..
— Що там, професоре? — стривожилися розвідники.
— Ой, не можу! Ви тільки гляньте на цю схему: це ж друкувалося в журналі «Малюк-самоук» два роки тому!
Якийсь час ніхто не міг вимовити й слова — усі здригалися від беззвучного реготу, та так, що погасла свічка.
— Я завжди казав, що Тракатан лжевчений, — здобувся нарешті професор Сурдинка, витираючи сльози. — Колего Невіртомущочуєш, у мене в портфелі має бути паяльник. Ви не знаєте, де його тут можна ввімкнути?
Сталеві ладусі
Доктор тьма-пітьматичних наук прокинувся в чудовому настрої. Ранок був вогкий і похмурий, над островом пливли мишачого кольору хмари.
Тракатан одягся у все чорне і взяв зі столика радіопередавач. Металева коробочка здалася йому теплою.
— Диво, — мовив Тракатан і натиснув кілька кнопок. Не минуло й хвилини, як під вікнами вишикувалися готові до походу дроботи. Вони тричі відсалютували молотами, і в кімнаті тричі стало темно.
На столі заблимав телефон. Тракатан насупився: Головний Нашіптувач уперше насмілився турбувати його до сніданку.
— Ваша Логічна Бездоганність, — боязко прошепотіла трубка, — суб'єкт і його штуковина кудись зникли!
— Ви п'яні чи хворі? — холодно спитав Тракатан. — Ви розумієте, що говорите?
— Ваша Логічна Бездоганність! — вискнув Грауен. — Товстун, Червонопикий і персонально я обшукали в цьому домі кожен закапелок. Як це ви учора логічно довели, втекти суб'єктові було зовсім неможливо, але дурний суб'єкт не мап ніякої логіки, і тому втік!
