– Товаришок, а на твоїх мiнах пiдривалися фашисти? – таємничим шепотом запитує старшину молодий пiдривник Вадим Перепелюк.
– Пiдривалися. Я легкий на руку, – вiдповiдає, не кидаючи роботи.
– То i на цих пiдiрвуться? – довiрливо питає Перепелюк.
– Неодмiнно, – серйозно i пошепки запевняє Кузнецов. – Летiтимуть, як з пушки.
– Вваак! – iмiтує вибух мiни молодий пiдривник, i обличчя партизанiв прояснюються.
– Противно ж вони крякають.
– Це дивлячись коли, – не погоджується старшина.
Його думка не доходить до партизанiв.
– Прийомо-здаточнi документи в порядку! – легко пiднiмається з землi Кузнецов, сердечно тисне руку Снiженковi i кидається наздоганяти колону. Партизани проводжають його вдячними очима.
– Разом посадили капусту, – з задоволенням крутить цигарку Перепелюк. – Передали нам вахту, значить – i мiсто, i села, i лiси, i орну землю. А кому будемо ми передавати?
– Народовi, – коротко вiдповiдає Генадiй Новиков, не спускаючи погляду з мiцної постатi старшини. Все рiдше i рiдше з'являється вона помiж деревами i незабаром зливається з чорнолiссям.
Командир загону залишає бiля замiнованого поля на всякий випадок двох розвiдникiв i хоче вiдвести загiн у лiси.
– Може побудемо трохи тут? – зупиняє його Новиков. – Зовсiм добре було б, щоб фашисти напоролися на мiни. А вони, фашисти, неодмiнно повиннi з'явитися.
– Гаразд, почекаємо, – згоджується Недремний, виставляє дозорцiв, а загiн розташовує в гущавинi обабiч дороги. На Снiженка знову нападає приступ скупостi.
– Три мiни закопали. Хватило б i двох, – говорить наче сам до себе i непомiтно стежить за командиром та комiсаром.
– Жалiєш, Вiкторе Iвановичу? – смiється Недремний.
Я ж не начальник боєпостачання, щоб не жалiти.
– Не скупися, Вiкторе Iвановичу. Коли на цих мiнах щось пiдiрветься – вони велику бойову роль вiдiграють для цого загону, – Новиков заспокоює Снiженка.
– Тiльки це й спиняє мене.
Повiльно, сумовито сочиться час. Здається, сонце навiки застигло в полинялому, полатаному бiлими хмарами небi, вiдається, небо те й робить, що розкружляє противне деренчання одутлих, з павучими хрестами самольотiв. I раптом земля озивається неясним гулом. Новиков щiльно прикладає вухо. до присушеної трави. Нiколи таким хвилюванням не наростав гул автомашини.
«А може нашi?» – аж у холод кинуло.
З-за дерев з'являється розвiдник…
– Їдуть! – повiдомляє Недремний.
– Хто?
– Двi п'ятитонки з фашистами.
– З фашистами, – зашипiло навколо.
Партизани ще раз перевiряють зброю. Хтось iз нетерплячих виривається вперед, але його повертає назад слово командира.
Гул наростає. Вiн озивається в долинцi i в серцi. Щось замерехтiло, i на дорозi з'являються землистi трьохосьовi машини. Тепер у рев моторiв вплiтаються автоматнi черги – фашисти, приклавши автомати до животiв, навмання поливають свинцем мовчазний лiс.
I враз вибух, огонь, розпухла темiнь, неймовiрнi крики, скрегiт тормозiв, дружне «ура» i сумiш пострiлiв.
Новиков не пам'ятає, як вiн кидається за рослим солдатом i з усього розмаху б'є прикладом рушницi по головi. Фашист падає в один бiк, а його автомат – в другий. Хтось бiжить до зброї.
– Не чiпай!
– Це ж я для вас, товаришу комiсаре! У мене є. Роздобув.
– Все одно не чiпай.
– I не буду…
– Таки вислизнула жменька.
– Краще рисакiв поперли…
– Генадiю Павловичу, з перемогою! – пiдбiгає Снiженко.
– А ти мiни шкодував!
– Моя залишилася, – i усмiшка самозадоволення грає на тонких устах начальника штабу.
– Нiколи, братцi, не думав, що мiни можуть грати! – захоплено пояснює комусь Перепелюк. – То так противно грюкали…
– А це кларнетами обiзвалися? – дивується голос другого пiдривника. – Iще й краще.
– Правду старшина говорив.
Новикову хочеться пiдбiгти, обняти всiх пiдривникiв… I найтяжчу годину життя освiтлюють, огрiвають немеркнучi просвiтки.
XVII
Через кiлька днiв пiсля вступу нiмцiв у село з полiцаями прибув Карпо Варчук.
– Навоювався? – розгладжуючи для поцiлунку чорнi, уже посоленi сивиною вуса, задоволеним усмiхом стрiв його Сафрон.
– За совєти навоювався. А тепер за свою сорочку треба подумати.
– Ти б краще за шкуру свою думав. Погане, виходить, дiло, – похмурнiв старий.
– Чому? – здивовано поглянув на батька.
– Чому, чому! Залiзяку на пузяку, – ткнув пальцем на автомат, – надокучить прикладати. Ще добре, коли б так обiйшлося, а то покладеш голову десь, що й ворон костi не знайде.
– Чого це ви, батьку, по живому за упокой правите?
– Знаю чого. Бач, Лiфер Созоненко дурний, дурний, а хитрий – розумнiший за тебе викрутився: вернувся додому i вже рознюхує, чи не можна якоїсь комерцiї вiдкрити.
– Так то природний спекулянт, а ми за самостiйну соборну Україну i iндивiдуальну землю стоїмо.
– Ат, покинь менi про Химинi кури торочити. I в своїх мiсцях при батьковi тобi хватило б самогону, землi та баб. Знаю твою вдачу.
– Ну, ну, так уже й знаєте, – примирливо посмiхнувся Карпо: «Старого дiдька не проведеш нiякими iдеями, зразу в корiнь дивиться».
– Що, воювати будеш?
– Нi, думаю в полiцiю пiти.
– Це другий вопрос, – повеселiшав Сафрон. З городу прибiгла мати, потiм прийшли родичi i кiлька в опереткових жупанах, з нагаями нацiоналiстiв. Почалася метушня, перебивчаста розмова, перепити – увесь той безлад, що буває при несподiваних зустрiчах i п'янках.
Батько i старий Созоненко сiли поруч на однiй колодi, простоволосi i сутулi.
«Неначе коршаки», – не втримавсь вiд насмiшкуватого порiвняння Карпо, повертаючись iз саду з начальником районної допомiжної української полiцiї Омеляном Крупяком. : За цi днi надокучив йому балакучий начальник, як парена редька. Своїми широкими планами вiн просто замучив Карпа. . Молодий Варчук на своє служiння в полiцiї дивився просто, ясно: тепер настав його час пожити. Над Бугом вiн з м'ясом одiрве з колгоспних масивiв найкращi лани, захопить луги i млини. I, будьте певнi, не один активiст згорбиться вiд роботи на його землi i млинах…
Ох, тi млини двоповерховi, тi питлi на димчастих, iз сльозою, гранiтних пiдмурках, тi колеса у зеленаво-синьому зiтханнi спiненої води! Вони i заколисували i в снах шумiли Карповi. I прокидаючись, ще довго наяву бачив чудеснi видiння; м'яким гулом одзиваються важкi крупчастi жорна, струмками, потоками пливе ядерна пшениця, а помiж тими потоками зерна, як живi, проскакують, двоячись в очах, веселi
