Зовнi все видавалося респектабельним. Акцiї фiрми мали високий курс. А в днi, коли починало пахнути вiйною, їхня цiннiсть зростала ще бiльше. Причина тут була проста: левина частка замовлень вiйськового вiдомства дiставалась Уестерну.
Компанiя виробляла найрозмаїтiшу продукцiю - вiд звичайних магнiтних черевикiв для космiчних туристiв до засекречених кiбернетичних систем, про якi iз простих смертних нiхто нiчого до пуття не знав.
Баляндрасили рiзне. Казали, зокрема, що в бiостатах Уестерна виховуються бiлковi потвори, котрим зовсiм не властива жалiсливiсть. У самому нiбито зародку такого страхiття запрограмовано певне завдання ('запрограмоване вiдтiля, з Центру',- додавали пошепки, не забуваючи довкола озирнутися). Пiсля цього потвора, якiй конструктори Уестерна могли надати будь-якої зовнiшностi, з тупою впертiстю просувалась до покладеної перед нею мети.
Скажiмо, система прибирала форму пацюка. Ви нi за що не вiдрiзнили б її од живого гризуна. Тим часом механiчний звiрок мiг успiшно виконати якнайскладнiше завдання. Йому могли, наприклад, доручити висадити в повiтря судно, що на ньому контрабандою перевозили героїн чи марихуану, або пробратися на якийсь секретний завод конкурентної компанiї i вивести з ладу унiкальне устаткування.
В цьому мiсцi розповiдi слухачi, як правило, висловлювали своє недовiр'я.
- Ну, це вже занадто! - казали вони. - Пустити на дно цiле судно через якусь там дрiбницю.
Але оповiдач наводив переконливi аргументи.
- Наркотики, - казав вiн, - зараз одне з найбiльших нацiональних лих. Це визнав сам президент. А потiм, подумаєш - судно! Паршива контрабандистська фелюга. Хто на неї зважатиме?..
За свiдченням 'очевидцiв' i 'посвячених осiб', подiї розгортаються зовсiм просто. Кiбернетичний пацюк пантрує на свою здобич де-небудь на пристанi. Вiн ретельно нишпорить по всiх пакгаузах, поспiль залазить у трюми яхт, моторок, трансатлантичних суден. Це прокляте створiння чудово орiєнтується в будь-якiй стихiї i коли надибає те, чого шукає, в ньому спрацьовує ядерний детонатор...
За компанiєю, якщо вiрити чуткам, було чимало й iнших грiхiв. Але всi вони спливали безкарно. Та це й не дивно.
'Уестерн компанi' являла собою типову iнституцiю, породжену панiвною в країнi системою. Кiлька десяткiв монополiй прибрали до рук стерно влади. В кожної монополiї була своя, чiтко окреслена сфера впливу. Проте, незважаючи на це, вони люто конкурували мiж собою.
В боротьбi за прибутки компанiї не гребували нiякими засобами. Пiдкуп, шантаж, навiть убивство - нiщо не могло зупинити верховодiв, коли йшлося про дивiденди.
Але зовнi... О, зовнi все було добропорядно. Зустрiчi акцiонерiв, бенкети, велемовнi тости пiдпорядковувались тому, щоб засвiдчити наявнiсть у країнi доброчинностi й повної гармонiї. Фасад мав цiлком пристойний вигляд...
Справа ускладнюється
Поступово шеф бюро розшуку впевнився, що Високочолого (таке прiзвисько дали Майкловi Кардiнгу в спецiально заведенiй на нього справi) було втоплено i його вбивство - дiло рук 'Уестерн компанi'. Але це треба було пiдкрiпити незаперечними фактами. Крiм того, вгадувався певний зв'язок мiж загадковим убивством Кардiнга i програшем 'Добрих вовкiв'. Якби тiльки вдалось усе це переконливо довести! Кругленька б сума тодi перепала йому вiд хазяїна! А шана, а кар'єра! I дiло, здається, не стоїть на мiсцi. Кiлька годин тому його вiрнi дойди вистежили в мiстi джентльмена з бровами, що зрослися на перенiссi. Тепер пiдозрiлого суб'єкта вони не спускають з очей.
- До вас вiдвiдувачка, шеф! - повiдомив черговий робот, вайлувата статура котрого ледве протиснулась у дверi кабiнету.
- Хто така?
- Називає себе дружиною Майкла Кардiнга. Вiдвiдує вас удруге. Психiчний стан пригнiчений. Вага брутто зменшилась проти того, якою була за першого вiзиту, на...
- Пропусти її сюди! - перебив шеф.
Зайшовши до кабiнету, дружина Кардiнга простягла шефовi невеличкий аркушик паперу.
- Ось, - сказала вона. - Я перегорнула всi свої папери й виявила Майклову записку. Адже вас цiкавить його почерк?
- Так, так! - шеф майже вихопив у неї папiрець, пробiг очима текст. Записка не мiстила в собi нiчого суттєвого. Просто Майкл сповiщав своїй дружинi, що затримається в лабораторiї години на двi-три. Однак змiст у даному випадку не мав нiякого значення...
Шеф негайно викликав чергового робота й наказав однести записку в лабораторiю графологiї. Вiн майже не сумнiвався, що заповiт, знайдений у портсигарi потопельника, написано ким завгодно, тiльки не Майклом Кардiнгом. Одначе цi сподiвання не справдились. Обидвi записки, як засвiдчила лабораторiя, написано тiєю самою рукою, бiльше того - однiєю авторучкою i навiть одним чорнилом.
- Ви можете поручитися за висновки? - грiзно запитав шеф старшого графолога, викликавши його по вiдеофону.
- Головою, як завше! - почулося у вiдповiдь.
Отже, виходило, що Майкл Кардiнг сам кинувся в каламутнi хвилi затоки Здохлого кита. Але чому? Можливо, його шантажували? Чи вiн боявся якогось викриття, пов'язаного з махiнацiями 'Уестерн компанi'? Знайти вiдповiдь на цi запитання мав допомогти ланцюжок, першою ланкою в якому був джентльмен з бровами, що зрослися на перенiссi.
Дрiбниця руйнує всi плани
- Непогано придумано! - захоплено сказав детектив, на прiзвище Флетчер, розглядаючи маленьку тьмяну бляшку в десятицентову монету. - I є наслiдки?
- Ще б пак! - вигукнув Джон Варвар (у бюро розшуку кожен детектив мав прiзвисько). - Такi таємницi випливають, що ого-го! Буває потiм, пiд час допиту, в нього шанобливо питають: 'Пробачте, добродiю, чи не казали ви того-то й того-то?' - 'Що ви, що ви! Та нiколи й на думцi не мав!' вiдповiдає. Ну, тут ми й умикаємо каскадний пiдсилювач iз цiєю самою бляшкою. Можеш уявити, як тетерiє в такiй ситуацiї бiдолаха. Якось один дивак - беркиць iз стiльця i готовий... Розрив серця. Ну, тому, вважай, пощастило. Все одно не поминув би електричного стiльця.
- Чому? - запитав Флетчер, уважно слухаючи товариша по ремеслу.
- Пiдривний елемент, - махнув рукою Варвар. - Проти президента виступав. Сподiвався - у власнiй квартирi можна робити це безкарно. А бляшка його й пiдвела.
- Сила!
- Ще б пак. Ти, Флете, молодий iще. Отож дивися та вчись.
- А вона не впаде? - запитав Флетчер, вертаючи Джоновi бляшку.
- Прилипає до чого завгодно, починаючи з габардину до сталi i скла.
- А зняти її легко?
- Мов пушинку.
Варвар визирнув з темного пiд'їзду, i лице йому враз мовби скам'янiло.
- Йде, - прошепотiв вiн. - Тепер мотай на вуса.
Похитуючись з боку на бiк, мов п'яний, що силкується довести всiм свою тверезiсть, Джон Варвар вибрiв iз пiд'їзду i попростував назустрiч чоловiковi з зарослим перенiссям. Той щойно вийшов iз дверей банку, де перебував хвилин сорок.
- Да-даруйте, м-мiстер, - сказав Варвар, - збивши на потилицю свого потертого капелюха. - Чи немає у вас запалити?
Джентльмен клацнув портсигаром. Джон подався уперед, але похитнувся i, змахнувши руками, схопив джентльмена за полу пiджака.
- О, п-прошу вибачити! - вишкiрив зуби детектив. - Сьогоднi добряче гойдає.
Вiн узяв цигарку, подякував i, погойдуючись, побрiв од джентльмена геть.
- Чиста робота! - тiльки й сказав Флетчер, коли за кiлька хвилин у пiд'їздi знову з'явився його напарник.
- Завтра ми знiмемо з нього бляшку, - пiдморгнув Джон, - i в нас буде запис усього того, що виголошував цей шановний мiстер та його спiврозмовники протягом доби...
Тим часом шановний мiстер, що вийшов iз банку, крокував собi по центральнiй авеню. Двiчi вiн озирнувся, але нiчого пiдозрiлого не виявив. Протягом останнiх днiв мiстеру не раз здавалося, що за ним стежать. Проте, мабуть, щоразу це було марення збудженої уяви. Та й кому б це заманулося стежити за
