ним? Може, те дiло випливло?.. Але ж вiн упорав його чисто нiяких доказiв. Тепер тiльки йому вiдомi всi пiкантнi подробицi... Чи не зацiкавлений хто-небудь прибрати його? Проте нi. Сам президент 'Уестерн компанi' обiцяв йому своє покровительство. А втiм... Од цих всесильних магнатiв усього можна сподiватися. Поки ти потрiбен, тебе зустрiчають солоденькою усмiшечкою i симпатичними аркушиками з чекової книжки. А потiм, коли зробив послугу... Нi, мабуть, треба ладнатися в дорогу. I що швидше, то краще. Грошi вiн переказав до одного з європейських банкiв. Отже засиджуватись тут нiчого.
Завернувши за рiг вулицi, мiстер iще раз злодiйкувато озирнувся, потiм квапливо сiв у чорний 'Лiнкольн', грюкнув дверцятами i зразу розвинув велику швидкiсть.
Похмуре громаддя хмарочосiв поступово змiнилося фешенебельними особняками. Кожна з цих споруд являла собою чудо архiтектурного мистецтва. Вузькi стрiлчастi вiкна змiнювались широкими венецiанськими, мармур алюмiнiєм i надмодним нейтритом. Хоч осiннiй падолист був у розпалi, листя на пластиковiй дорозi лежало мало: цю вулицю не тiльки разiв з десять на день пiдмiтали, але й щоранку драїли гарячою водою. До речi, вулиця була позбавлена тротуарiв. Це мало свiдчити за те, що тутешнi мешканцi волiють не ходити, а їздити. Тут жила фiнансово-промислова елiта країни.
Коло помаранчевого на колiр особняка 'Лiнкольн' рiзко загальмував. Мiстер вийшов iз машини й повернув до фiгурної огорожi. Вiн знав, що поки простує до фiртки, всю його статуру пильно обмацують з рiзних бокiв десятки фотоелементiв i локаторiв. Усi данi надходять до лiчильно-обчислювального приладу, з'єднаного з електронним мозком, а вiдтiля вже, якщо випадок сумнiвний або не обумовлений програмою, - в кабiнет самого господаря, президента 'Уестерн компанi'.
Хвiртка неохоче пропустила мiстера i зразу ж зачинилася за ним. 'Тiкати, швидше тiкати звiдсiля', - казав собi мiстер, iдучи гудроновою дорiжкою, обiч якої стояли пiдстриженi газони...
Бесiда з президентом Уестерна затяглася. Мiстер навiть спiтнiв од нервового напруження. Та вiн був задоволений, що наполiг на своєму. Тепер, здається, все. Сьогоднi об одинадцятiй вечора на лайнерi 'Санта-Клаус' вiн подасться свiт за очi. Мiстер виткнувся з вiкна 'Лiнкольна', i в обличчя йому дихнув гарячий вiтер. 'Ну й тепла ж осiнь у столицi! - подумав вiн. Може, скупатися?' Мiстер не хотiв собi в цьому зiзнаватись, але його чомусь весь час тягло до затоки Здохлого кита.
Пiдiгнавши 'Лiнкольн' до самої смуги мiського пляжу, мiстер швидко роздягся в машинi й ступив до води. Вiн досить довго стояв над прибоєм, вдивляючись у нього, немовби хотiв щось розгледiти. Потiм рiшуче кинувся у воду й поплив. Форкаючи, як морж, вiн дiстався буя, тримаючись за слизький ланцюг, перепочив.
Коли ж мiстер повернув голову в бiк берега, 'Лiнкольна' на мiсцi не виявилось...
Iсторiя знає немало випадкiв, коли якась дрiбничка руйнувала великi намiри чи, навпаки, давала поштовх грандiозним подiям. Видатний полководець дiстав нежить, i бiй було програно, як кажуть шахiсти, в кращiй позицiї. Iмператоровi заманулося розважитись - i внаслiдок цього величезне мiсто охоплював во- юнь. Таких прикладiв iсторiя знає безлiч.
Власне, i пропажа 'Лiнкольна' ламала всi плани мiстера з зарослим перенiссям. Тiльки-но вiн вибрьохав на берег, як довкола нього став збиратися натовп. Високий на зрiст полiцай (цього разу, як виняток, представник роду людського, а не кiбернетичного) витяг блокнота i став складати протокола. Час од часу вiн грiзно зиркав на охочих до сенсацiй обивателiв i просив їх розiйтися. Було видно, що його спiвчуття на боцi потерпiлого. Аж тут до представника влади пiдiйшов якийсь миршавий чоловiчок у сiрому костюмi i щось шепнув на вухо. Полiсмен умить змiнив тон. Вiн по рацiї викликав полiцейську машину i грубо вштовхнув туди потерпiлого.
- Чи ба! - сказав вiн загрозливо. - А ще овечкою прикидається. Давай швидше, негiднику!
Пiсля того як машина вiд'їхала, натовп розiйшовся, i на пляжi знову стало зовсiм порожньо.
Довгi руки компанiї
- Ваше розпорядження виконано! - доповiв агент. - Машину вкрадено, а Жуль у камерi. Ну, просто iндик обскубаний, - додав вiн, посмiхаючись.
- Чудово! - пробуркотiв президент Уестерна. - Гадаю, це зробить його згодливiшим.
- Взятися за нього?
- Так. Тiльки не перестарайтесь. Годинi о двадцятiй доставте його до мене.
- Слухаю! Ще одне...
- Ну?
- Вiн... як би сказати... Ну, одне слово, вiн голий.
- Одягнiть. Тiльки без усяких там витребеньок: скромнiсть прикрашує людину.
Агент запопадливо посмiхнувся i вийшов iз кабiнету.
Поважний мiстер невпiзнанно змiнився. Кiлька годин тому вiн бесiдував з босом ввiчливо, але не без почуття власної гiдностi. Тодi вiн шанобливо, проте твердо вiдхилив пропозицiю президента компанiї. Тепер же до кабiнету було досить безцеремонно приведено суб'єкта в смугастiй тюремнiй робi. Щоки в нього були землистi, голова закустрана. Все лице вкривали синцi, а чоло прикрашала велика гуля.
- Сiдайте, Жуль, - запропонував люб'язно президент. - Боюся, що мої молодцi дещо перестаралися.
- Дякую, - вiдповiв Жуль. - Я вам неабияк зобов'язаний...
- Дрiбницi, - махнув рукою президент. - Якi можуть бути рахунки мiж давнiми друзями! А ми лишаємось друзями попри всi неприємностi, чи не так? До речi, дозволю собi нагадати, що саме компанiя врятувала вашу дорогоцiнну особу вiд одного крiсла, що в народi зветься електричним...
Жуль мовчав.
- Майте на увазi, - вiв далi президент, полишивши ввiчливий тон, - те, що було, - тiльки квiточки. Я просто надав вам невеличку можливiсть упевнитися: в нас немає бажання церемонитись. Ви думали втекти вiд нас? Йолоп! Та я довiдався про вашi операцiї в банковi ранiше, нiж ви встигли вийти з цього закладу. Ну, досить! Сподiваюся, що, незважаючи на невеличке непорозумiння, ми, одначе, знайдемо з вами спiльну мову...
За пiвгодини з особняка, похитуючись, вийшла людина. Якусь мить постоявши, вона рушила гудроновою алеєю i, поминувши хвiртку, що автоматично розчинилась перед нею, побрела вулицею.
Дивовижна крадiжка
В полiцейськiй дiльницi одного з районiв мiста було вчинено дивовижну крадiжку. Конфiскованi дорогоцiнностi, грошi й навiть дефiцитнi променевi вiдмикачi сейфiв - усе лишилось незаймане. Зникла тiльки одежа.
Зухвалий злодiй усе обставив зi знанням справи: вiн мав рукавички, аби не лишити слiду вiд пальцiв, узуванка його була, очевидно, змазана якоюсь рiдиною, що перешкоджала собацi взяти слiд, а сторожовим роботам було кинуто по жмутку паклi, просякнутої алкалоїдом, який запаморочливо дiяв на електронний мозок.
- Ну й безглузда крадiжка! - не переставав обурюватися заступник начальника дiльницi. - Затратити стiльки працi, вдатися до таких засобiв перестороги i взяти мiзерiю!
- Хiба мало божевiльних у цьому мiстi, - флегматично зронив начальник. - Їм би звиватись у гамiвнiй сорочцi, а вони ходять на волi, та ще й роблять свiй бiзнес...
Приблизно так само наслiдки операцiї Флетчера (а костюм мiстера з зарослим перенiссям викрав не хто iнший як вiн) оцiнив шеф бюро розшуку. Правда, його здивував iнший бiк цiєї iсторiї.
- Божевiльний, - сказав вiн, - нащо ти приволiк весь костюм? Досить було самої бляшки.
- Дуже ж бо я хвилювався, - виправдовувавсь Флетчер, переступаючи з ноги на ногу. - Нiяк не мiг її, кляту, намацати. Отож прихопив iз цим ганчiр'ям.
Коли всi вiкна було задраєно i черговий робот зачинив за собою дверi, начальник бюро з радiсним хвилюванням увiмкнув у пiдсилювальну систему бляшку - технiчне чудо, на яке вiн поклав мало не третину свого капiталу.
Вадою бляшки було те, що записувала вона все поспiль, i подеколи годинами доводилось вислуховувати всiлякi нiсенiтницi на кшталт нудних iнтимiв клiєнта з дружиною.
Ось i тепер початок був зовсiм нецiкавий. Шеф невдовзi навiть куняти став пiд монотонне потрiскування розрядiв та короткi пустопорожнi фрази. I раптом вiн аж пiдскочив: у кiмнатi зазвучав голос президента 'Уестерн компанi'.
- Технiчно все лишається як i ранiше, - казав той. - Вiд вас, любий Жуль, ми чекаємо тiльки одного: керiвництва.
- Але послухайте... - В голосi президентового спiврозмовника почулися запопадливi нотки. - Ми ж домовлялися з вами заздалегiдь, що пiсля цього... е-е... дослiду я буду вiльний. Тепер усе обертається
