— Вовк уже дошки трощить. Ще хвилина — і він буде тут. Подумайте, знайдіть засіб, щоб нас врятувати, милий графе!
І справді, не встигла вона вимовити останнє слово, як вовк відірвав одну дошку, всунув морду в дірку і почав погрозливо нюхати повітря.
— Гм, гм-м… Пахне чиєюсь бабусею… — прогарчав він.
Це було вже занадто. Кирпа знепритомніла. Принцеси трішки підождали і теж зомліли. Тільки Емілія не зомліла і стала поруч із графом.
— Нумо, графе! Зробіть що-небудь! Мерщій!..
Але саме цього граф ніяк не міг зробити, і аж тільки тепер Емілія побачила, що граф зверху був справді граф, а знизу залишився ступкою. Видно, Кагляночка дуже нервувалася, коли його переобертала, і спохвату зробила тільки півзмаху…
— Що ж робитимемо? — зітхнула Емілія, почухавши голову і подумавши, чи не варто їй також знепритомніти. Може, вона так і зробила б, якби цієї миті вовк не вирвав з дверей ще однієї дошки і не просунув у щілину мало не півтулуба. Бачачи, що чудовисько і справді зараз влізе до кімнати, Емілія зарепетувала на всю силу своїх легень:
— Тітонько Настасіє! Ідіть мерщій сюди! Вовк лізе донну Бенту їсти!
Почувши цей лемент, добра негритянка прибігла з кухні з мітлою в руках і як дала вовкові мітлою по носі тричі, так він одразу злякався і втік.
— Совісті у тебе нема, нахабо! — кричала йому вслід тітонька Настасія. — Бешкетувати прийшов, га?! Ану геть до лісу, поки цілий і здоровий! Злодій! Донна Бента не для твоєї пащі їжа, пес шолудивий!..
— Браво! — вигукнула Емілія, плескаючи в долоні.— Ви така хоробра, сеньйоро, що просто заслуговуєте, щоб вас віддали заміж за Аладдіна.
Негритянка лише сказала:
— Замість теревені правити, допоможи-но мені цих дівчат до притомності привести. Піди принеси кухоль холодної води, та швиденько.
Першою очуняла Кирпа.
— А де вовк? — запитала вона, протираючи очі і роззираючись навколо. — Він уже з’їв бабусю?
Стара негритянка широко посміхнулася, показуючи білі зуби:
— Господи! Дурниці які! Та вовк досі, мабуть, уже море переплив і в Європу прикотив!.. — І вона розповіла, що сталося.
Зразу ж побризкали водою і всіх інших. Червона Шапочка на радощах обцілувала тітоньку Настасію і обіцяла прислати їй новий кошик на хліб. Білосніжка і Кагляночка теж обняли свою рятівницю і обіцяли прислати їй багато справжніх ступок і інших прекрасних речей.
Цієї хвилини ввійшли Педріньйо і Аладдін.
— Дуже гарно! — сказала Кирпа. — Обидва сеньйори йдуть на прогулянку і залишають нас тут самих на поталу диким звірам…
Аладдін дуже засмутився, почувши історію з вовком, бо який же кращий випадок міг статися, щоб довести силу чарівної лампи? Варто провести рукою по склу лампи, як з неї з’явився б димок, що обернувся б на джінна, і варто сказати: «Ласкавий джінне, прожени, будь ласка, назавжди цього гидкого вовка», як вовк щезнув би миттю…
Педріньйо також засмутився: пальнути б у цього вовка один-другий раз із рогатки, так тільки б його п’яти замигтіли…
Чарівна паличка
Але тут годинник пробив шосту, і гості почали збиратися додому.
— Пізно вже, — сказала Білосніжка, — я повинна бути в замку до сьомої, до нас сьогодні прийдуть вечеряти.
Кагляночка також заспішила — і такі тут пішли обійми, поцілунки, люб’язні слова… всі говорили навперебій, метушилися…
— До побачення, до побачення! — казала Кирпа, переходячи з обійм в обійми. — Приходьте ще, тепер ви дорогу знаєте!
Педріньйо нагадав Аладдінові про змагання.
— Приходь з лампою, та почисть її гарненько піском, зрозумів?
Емілія переходила з рук в руки. Ніколи ще її стільки не пестили і не цілували. Прощаючись із Хлопчиком-Мізинчиком, вона шепнула йому на вухо:
— Ти ще як-небудь втечи з казки і тоді приходь до нас назавжди, гаразд?
Коли всі пішли, будинок здався Кирпі таким порожнім… В кімнаті вона залишилася тільки з братом і лялькою. На подвір’ї виднілася одна лише корова, яка мирно жувала свою солому, та ще Рабіко, плямкаючи, доїдав корінь маніоки…
Брат і сестра обмінялися враженнями.
— Мені найбільше сподобалася Білосніжка, — сказала дівчинка. — Вона така добра і така гарненька! Така сніжно-біла! Начебто її зроблено з молока кокосового горіха…
— А мені так дуже сподобався Кіт у Чоботях, — сказав Педріньйо. — А от Аладдін, по-моєму, трішки величається. Гадає, що вже нічого кращого за його лампу нема у світі.
В цей час Емілія, яка чогось пішла прогулятися під стіл, голосно скрикнула:
— Погляньте, що я знайшла: чарівну паличку! Кагляночка спохвату забула її, і тепер вона моя! Чуєте, моя! Я цілими днями гратимуся в перетворення!
І, крутячи в руках дорогоцінну знахідку, Емілія роз-почала будувати плани пригод, ще дивовижніших, ніж ті, про які розповідається в казках. Очі Емілії сипали іскрами: її найбільшою мрією в житті було заволодіти чарівною паличкою, щоб гратися в перетворення. І, вся тремтячи від захоплення, Емілія вибігла в садок — «перетворювати все, що трапиться по дорозі», як вона крикнула на бігу Кирпі.
— От пощастило, от пощастило! — голосно лунав по садку її скрипучий голосок.
Цього дня Емілія не прийшла на вечерю: вона провела весь вечір, обертаючи одні речі в інші і знов обертаючи у попередні.
«Повернися, перевернися, на що бажаю, обернися», — співала Емілія, змахуючи чарівною паличкою, і та річ, до якої Емілія торкалася, справді перетворювалася на те, на що вона хотіла.
Навіть графа, що тільки недавно прибрав колишнього вигляду, вона перетворила на юного крокодила-жакаре, але відразу ж поспішила знов переперетворити, бо той вже роззявляв величезну рожеву пащу, щоб з’їсти саму чарівницю. Зрештою, все, що Емілія перетворювала, вона потім переперетворювала і залишала так, як було раніше…
Наступний день також розпочався з вихору перетворень. Тільки й чути було: «Повернися, перевернися, на що бажаю, обернися», — то справа, то зліва, то зверху, то знизу. Навіть гордий Педріньйо, що не вмів ні до кого підлещуватися, намагався у всьому догодити Емілії, розмовляв з нею незвичайно ласкаво і був дбайливий над всяку міру; він начебто боявся Емілії — ще часом перетворить на що-небудь… Одне слово, Емілія почувала себе всесильною. «Хай мені пришлють хоч ягуара, — казала вона, — я тільки один раз змахну і перетворю його на що хочу — на муху, на метелика, на солодку булку».
Та всяке щастя коли-небудь закінчується… Граф, який завжди все знав, розкрив Емілії таємницю: чарівна сила всіх чарівних паличок не вічна, кожна з них дійсна лише на певне число перетворень, здебільшого випадків на сто. Після ста змахів вона сама перетворюється — і перетворюється на звичайнісіньку палицю.
Довідавшись про це, Емілія мало не заплакала з розпачу. Граючись у «повернися-обернися», вона розтратила вже майже всю силу палички — і як по-дурному, любі мої, як по-дурному! — перетворюючи навіть камінці, тріски, мух — соромно згадати!.. На думку графа, який розумівся на математиці, надто після того, як полежав на полиці між «Алгеброю» та «Арифметикою», палички могло вистачити ще перетворень на тридцять, не більше. Інакше кажучи, Емілія витратила сімдесят на всякі дурниці. Тепер їй доведеться
