«То він олігарх? — питав Яків. — А може, великий бізнес кришує?»
«Ні, ні, він... ну цей, він, коротше, цим, як його... ну неважно, чим він там займається, я
сама точно не знаю, але він і не олігарх, і не бандит, він — творча особистість».
«Творча особистість? — дивувався Яків. — Та забудь ти його, з тими творчими
особистостями ні грошей, ні сім'ї. їм вітер в голові літає, по собі знаю».
Але Яна відмовлялася в це вірити і казала, що її коханий не такий. Він — справжній
чоловік, яких мало. Просто треба знайти до нього творчий підхід, а як це зробити, Яна не
знала, тому й розказує всю цю тему Якову, бо він теж творча особистість і якось їхньому
зближенню, може, посприяє.
«Зроби йому якийсь сюрприз, — радив він Яні. — Подаруй книгу. Поведи у театр. На
концерт сходіть».
«Книгу? Яку книгу?» — насторожилася Яна.
«Ну... — Яків пригадував, що недавно бачив у книгарні розкішний альбом з еротичними
фотографіями. — Та біс його знає, тих творчих людей, — обламував він Яну й самого себе.
— Не знаю, Яно. Я у любовах не спец».
Яків перестав ходити у етнокафе, а занадився в інше, через квартал.
9.
У барі за квартал теж було непогано. Там ставили правильну музику. Досі гнаний
бажанням спілкуватися, він познайомився з одним чудилом. Яків поцікавився, що за один
сидить перед ним. «Я Бог, — сказав чувак. — Але можеш
називати мене Джеком».
«І давно це з тобою?» — спитав Яків.
«З жовтня. З жовтня дві тисячі п'ятого», — уточнив Джек. І розповів історію про те, ЯІ< повідомив цю новину своїй дівчині.
«У мене дві новини, — сказав він їй. — Хороша і погана».
«Давай з поганої», — сказала вона. «Тебе не існує», — сказав він. «А хороша?» «Я — Бог».
Яків подумав, що правильно вчинив, переставши ходити до Яни. Він стомився приходити
до людей з поганими новинами.
10.
Зрештою, чому не пограти з нею в любов? Купити орхідею, завітати перед зачиненням і
сказати... ні, не сказати, просто вхопити її точене личко і впитися в пухкі губки, а далі
потягти до себе, цілуватися у ліфті, здирати одяг у передпокої, запускати пальці їй під
білизну, не скинувши мештів, цілу ніч стрибати на ліжку, у перервах між сексом виходити
голим на перекур — чому б не влаштувати собі такого життя? Якщо безпам'ятство — то
хай уже до краю!
Яків забув купити орхідею і завітав у етнокафе з самим нетбуком. Перше, що він побачив,
— це була Яна, котра тискалася біля рефрижератора з якимось новим офіціантом.
Витримка диригента допомогла не зупинити погляд на цій сцені, котра — з якого б це
дива? — озвалася у серці ревнощами. Яна підійшла обслужити Якова, і на її обличчі було
написане щось схоже на провину. Яків замовив лосося і салат зі свіжих овочів до столу, а
капучино — до барної стійки.
За кавою Яків, не надто задумуючись про те, з яких почуттів це робить, сказав, що має для
Яни корисну інформацію.
— У нас на студії директор шукає дівчину офіс-менеджером працювати. Уявляєш, як
круто? Офіс-менеджер! Платять більше... До речі, тобі тут скільки платять? Ну, я ж кажу, платять більше, роботи менше, подаєш ту саму каву... Умови комфортні, ні тобі шуму, ні
тобі диму сигаретного...
Яків залишив Яні телефон начальниці й спитав, що то за чувачок, з яким вона так
