— А це ще до чого? — Ну, по-перше, хотілось би відповісти Оксані, а по-друге, це просто цікаво, тому я дозволю собі багато цитат із згаданої книги, що підтверджують… необхідність використання комп’ютера в управлінських рішеннях за умов, коли змінюються слова (та й то не дуже), а не схеми. Почнемо з очевидного: у Б. Хмельницького було велике бажання реалізувати свої безсумнівно благородні помисли: «Я доказав уже, про що не мислив зразу, тепер докажу, що намислив». Бажання було, але не було… комп’ютера, щоб проаналізувати необхідну множину альтернатив і вибрати оптимальну. Тому «…взагалі він хитрував старим козацьким звичаєм і силкуючи ся залучити як найбільше сусідів до своєї боротьби… кождому говорив те, що йому було б приємно почути, аби тільки затягнути… Але він занадто хитрував і мудрував і більше дбав, як я вже сказав, про помочи заграничні ніж про те, щоб розбудити силу і витрівалість, свідомість і завзяте у власнім народі». (Це вже М. Грушевський щодо… багатовекторної політики.) А чому це було так, теж дуже добре пояснює той самий М. Грушевський: «Хоч уже в тих київських розмовах на початку 1??? р. він ставив своєю метою визволеннє всього українського народу і всеї України, все таки сі нові думки й пляни не представляли ся йому ще вповні ясно, і він і пізнійше зіставав ся ще занадто козаком, стояв під сильнійшим впливом чисто козацьких поглядів й інтересів, ніж нових, всенародніх, загально українських. Треба було часу, поки вони виробили ся і усвідомили ся. А житє не стояло, треба було кувати долю України в тій же хвилі». Відносно знаків запитання при визначенні року, — звісно, це вже моя самодіяльність (у Грушевського — 1649 р.). А чому, думаю, читачу ясно, оскільки, коли мова йде про «вічні» проблеми, то, напевне, правий Б. Пастернак: «Какое, милые, у нас тысячелетье на дворе?» А щодо недостатності часу для ефективного вибору альтернатив, то це, як розуміє читач, і є результат «відсутності комп’ютера» під час прийняття управлінських рішень. Так що висновок очевидний — не мав Б. Хмельницький оптимальної програми дій, бо не мав комп’ютера або часу, щоб проаналізувати всі альтернативи, і тому під час їхнього вибору керувався найпростішими схемами. Зокрема, схема (1), хоч у ній всього три фактори, виявилась в цілому складною, і тому він, можливо, вибрав іншу схему, наприклад всього лише із двох факторів (схема (4) з підрозд. 3.4.2), виходячи з тієї думки, що конкурентоспроможність при взаємодії з Москвою не потрібна, оскільки «…цар обіцяв Українців в ласці тримати й від ворогів обороняти». І, крім того, — однієї ж віри (зараз це зветься «слов’янська єдність»). Але схема (4) пов’язана зі схемою (5), що з часом і проявилося. Тому що: «Московські політики не розуміли сього інакше, як тільки так, що українська Русь, як давнє володіннє Володимирового роду, мала б прилучити ся до Московського царства й признати “царем і самодержцем” московського царя як наслідника княжого київського роду і його прав». А щодо віри, то: «Не хотіла Москва також признати церковної автономії України: намагала ся привести київського митрополита і владиків під власть московського патріарха». А «по¬ставлено се, по давнім звичаям, на релігійний ґрунт: що Москва мусить взяти в свою оборону православних людей…». Якщо в останній цитаті замінити слова «релігійний» на «національний», а «православний» на «русскоязычный» і зробити дуже незначні зміни деяких слів у попередніх цитатах, то зрозуміти Б. Пастернака буде дуже просто, а відрізнити ці цитати від цитат із сучасних газет — дуже складно. Коли ж Б. Хмельницький зрозумів, що реалізується, по суті, не схема (4), а схема (5) із підрозд. 3.4.2 і «…тут вийшло непорозуміннє… то Хмельницький відразу стратив охоту до московської помочи, побачивши, як Москва сильною ногою ставала на Україні, як хапала ся кождого необережного слова, кождого нерозважного руху, щоб забирати українське житє в свої руки… Хмельницький думав, як йому вийти з тих трудностей, в яких опинив ся, зєднавши ся з Москвою, та пильним оком приглядав ся до нових відносин… Бажаннєм його і старшини було мабуть зробити Україну нейтральною державою». Цитувати можна було б і далі, щоб ще раз переконатися, що: по-перше, якщо поміняти тільки деякі слова, то схеми міркувань не дуже змінились, що й природно; по-друге, думати, тобто вибирати альтернативи, не можна не робити завжди; і по-третє, — без нових технологій ми приречені на дуже дорогі помилки, особливо в умовах дефіциту часу, бо завжди «житє не стояло…» Іра: — А чи не занадто затяглася відповідь не на моє запитання? Я (злякано): — Ну, ясно, що затяглась. 3.4.4. ІНФОРМАТИКА і теорема Гегеля Читач (філософ): — Мені деякою мірою імпонує безцеремонність автора, завдання якого, як я розумію, і полягає в ініціації аналогічного стану в читача з тим, аби викликати дискусію. Я можу навіть подискутувати, скажімо, про спільність чи відмінність проблем Гетьмана і Президента, чи про те, що Кейнс був більше інформатиком, аніж економістом, а Гегель… втім, ким би він не був, все-таки замінювати літери всупереч загальновідомим фактам не слід, хоч це, може, й ефектно. Науці добре відома теорема Геделя (а не Гегеля), так що вважати, що ніхто цього не знає — явний перебір. — Я якраз і виходив із того, що теорема Геделя загальновідома. Точніше було б говорити про дві теореми Геделя про неповноту формальних систем і одну теорему Геделя про повноту класичного числення предикатів (див., наприклад, [125]). Що стосу¬ється «неповноти», то деяке, ну дуже неформальне обговорення див. у підрозд. 2.4.3, а от щодо «повноти», то треба сказати декілька слів. Щоб бути максимально точним у рамках «побудови мостів» між математикою і «не» …процитую спочатку математичну «біблію» [125]: «…Всякая предикатная формула, истинная во всех моделях выводима (по формальным правилам классич. исчисления предикатов)…» Як на мене, теорему неформально сформулював… Гегель понад століття тому: «Все дійсне — розумне…». Втім його вислів має ще й другу частину: «Все дійсне — розумне, і все розумне — дійсне», але погодьтесь, що непогано було б цей вислів (треба сказати досить ефектний) якось довести. Якщо ж поставити питання так, то його можна трактувати як теорему. — І що, Ви збираєтесь це зробити? — Не так, щоб довести як теорему Геделя (принаймні, поки що — це я, щоб декого позлити), а зробити цей вислів не тільки ефектним, а можливо, й більш практичним, скажімо: Все дійсне — логічне, і все логічне — дійсне, оскільки, поняття «логічне» менш погано описано. Основна ідея, яка наочно демонструвалася в спільності схем та й, втім, уже багаторазово обговорювалась — вона, власне, випливає із запропонованого визначення ІНФОРМА¬ТИКИ як теорії зв’язності ІС і СІ. Я не збираюсь її тут доводити, виходячи із подібності прізвищ й ідей двох великих людей, хоч це, можливо, і можливо (як Вам каламбур?), а лише поговорю у стилі відомої книги «Математика и правдоподобные рассуждения» [149]. Єдине, на що хотілось би звернути увагу — це суто поперед-ній характер всіх обговорень із розрахунком на стимуляцію зацікавленості. Зокрема, поняття «всі» розуміється не в стилі квантора загальності (?) класичної логіки, а скажімо, у сенсі АТС як «квантора становлення» ( ? ) чи «відносного» квантора [34]. Так що можливі заперечення читача відносно теореми Гегеля, пов’язані, зокрема, з «парадоксами імплікації» можуть бути зняті. Ця досить загадкова фраза спрямована на стимуляцію дискусії… на основі непорозумінь (якщо виходити тільки з власного «здорового глузду» і нічого не читати). — Ну й ну…
Вы читаете Інформатика інвестування
