Читач, особливо якщо він — чистий економіст, уже, мабуть, утомився від загальних філософських розмов і готовий (підсвідомо) адаптуватись до чогось конкретнішого. Проте існує, здається, вельми небезпечна кесонна хвороба, до якої призводить дуже різка зміна атмосферного тиску. Не менш неприємною може бути різка зміна предмета обговорення. Тому зазначений перехід потрібно здійснити на основі… (впевнений, до цього терміна ви вже майже адаптувалися) ЕПЦМ. Отже, ми з читачем ще трохи поблукаємо манівцями логіки й класичної інформатики (не знаючи, що це таке), торкнемося (поки що — трохи) економіки, не забувши про психологію, тобто проникнемо зрештою у сферу некласичної ІНФОРМАТИКИ, що згодом, можливо, здаватиметься нам зручнішою моделлю. При цьому не забуватимемо мудрої поради Ю. Тувіма: «Можна говорити дурниці, але не урочистим тоном». 1.3.1. «Як Ви яхту назвете, так на ній й попливете» Усі, напевне, пам’ятають безсмертного капітана Врунгеля та його яхту, назва якої поступово трансформувалась, втрачаючи одну за одною початкові літери. Так, була «Победа», а стала «Беда». І до чого це призвело, теж добре відомо. Отож до слів потрібно завжди ставитись обережно. Щоб у читача не склалось враження, що ставлення капітана Врунгеля до слів — це саме його індивідуальна особливість і він чи не єдиний пасажир на своїй яхті, загляньмо до однієї з її кают для зустрічі з… Арістотелем. Ось що пише ця, що й казати, геніальна людина у своєму творі «Поетика» [5, с. 101] (переклад класиків, тим більш таких — річ дуже не проста, тому цитуватиму в «одноразовому» перекладі спеціалістів): «К области мыслей относится все то, что должно быть достигнуто словом… Ясно, что и при изложении событий должно почерпать средства из тех же источников, как при изложении мыслей…» Більш того, Арістотель прекрасно розуміє «моделююче призначення понять»: «…Задача поэта говорить не о действительно случившемся, но о том, что могло бы случиться, следовательно, о возможном по вероятности или по необходимости» [там само, с. 67]. І навіть розуміння того, що у процесі абстрагування понять можна (а часто конче необхідно) переходити від «поета» або, скажімо, економіста чи колективу до ІС, а від лозунгів, книг і розмов — до СІ, то й це було серед його СІ: «И хор должно считать одним из актеров… Но какая разница, петь ли вставочные песни, или речь, или даже целый эпизодий перенести из одной драмы в другую» [там само, с. 100]. Оскільки з Арістотелем не полемізуватиме, безперечно, жодний читач, а не погодитись із чимось треба (це, напевне, визначальна риса всіх ІС), то можливий такий діалог. Читач: — І ви (мається на увазі — я) «помістили» цю найгеніальнішу людину на яхту капітана Врунгеля, поряд із якимись брехунами — ІС, де поняття (ну нехай СІ), зокрема й назва яхти, змінюються як і коли завгодно! — Розуміючи, що мене може врятувати тільки сам Арістотель, послухаємо його: «Причина же этого заключается в том, что приобретать знания весьма приятно не только философам, но равно и прочим людям, с тою разницей, что последние приобретают их ненадолго» [там само, с. 49]. Отже нехай у капітана Врунгеля «Победа» втрачає літери — це закономірно, Арістотелеві таке не загрожує серед будь-яких ІС. Та повернімось до сьогодення, хоч, як бачимо, «нове — це до-б¬ре забуте старе» (яке все-таки забувати не слід, адже ми з вами «філософи»). На основі попереднього матеріалу, з урахуванням багатьох цитат, читач, можна сподіватись, добре не зрозумів, що ж таке інформація, якщо взяти до уваги всі наведені (і багато ненаведених) визначень. Якщо ж читачеві все-таки здається, що він усе розуміє, і він упевнений, що це поняття або неясне авторові, або він (тобто я) просто спеціально читача дурить, щоб у найкращому разі зацікавити, а в найгіршому — позлити, то він (читач) буде також правий. Це — типова ситуація, яку добре описано у відомому анекдоті: «Приходять до судді два чоловіки. Суддя вислухав першого і сказав, що він — правий. Потім він вислухав другого, який виклав прямо протилежний погляд, і сказав, що і він — правий. На заперечення дружини цього судді, що неможливо, аби одночасно були праві обидва чоловіки, оскільки в них протилежні погляди, суддя без тіні сумніву констатував, що вона також права». І зовсім не тому, що вона його дружина, як міг, можливо, дехто подумати, у кого є відповідний досвід. А чому? Як на мою думку, це тому, що поняття, які застосовувались, були погано визначені. Втім що таке моя думка, коли це було ясно ще багато століть тому. «Без сумніву, що ті, хто мають намір розмовляти один з одним, повинні скільки-небудь розуміти одне одного… Тому-то кожне з імен має бути зрозуміле і розмовляти про що-небудь, при цьому — не про кілька речей, а тільки про одну; якщо ж у нього кілька значень, то потрібно роз’яснити, яке з них (у нашому випадку) мається на увазі…» [8]. Тим більше слід сподіватися, що сучасна логіка, користуючись, зокрема, «мудрістю віків», сформулювала досить чітко основні правила визначення понять та їх застосування. Ось один із прикладів: «Поняття — форма абстрактного мислення, що відбиває істотні ознаки класу однорідних предметів або окремого предмета» [58]. Якщо відкинути в цьому визначенні чотири слова від другого по четверте (бо що таке «абстрактне мислення» і чим воно істотно відрізняється від конкретного — не завжди ясно), то застосовуються, по суті, загальнозначущі поняття. Взагалі не можна обминути одну із найцікавіших наук — логіку. Більш того, з неї, здається, і треба все починати, якщо є бажання благополучно дійти до кінця. Річ не лише в тім, що це одна з найстаріших наук, але (і це, напевне, головне) нелогічне мислення може бути назване самим тільки другим словом («мислення») з великою натяжкою. Звісно, можна вважати, що всі мислять логічно (як і говорять прозою), але, якщо зважити на виступи деяких представників «еліти», котрі часто спеціалізуються на перейменуванні понять, що їх вони залучають «ненадовго», із втратою не тільки літер (як у Врунгеля), а й часто здорового глузду, то після такого «зважування» важко взагалі щось «вважати». Тим більше, без логіки явно нікуди не попливеш. Так, може, взагалі слід було б писати книгу на базі багатьох цікавих книг із логіки [10; 15; 58; 79; 82; 98; 106; 112; 120, 178]? Можливо, але я вважаю, що більш загальнозначущою мовою є мова математики, а коли йдеться про співвідношення логіки і математики, то не існує єдиної думки щодо первинності тієї чи іншої науки. Існував цілий науковий напрямок — логіцизм, згідно з яким вважалось, що «…математика є галуззю логіки. Математичні поняття слід визначати в термінах логічних понять. Теореми математики слід доводити як теореми логіки» [95, с. 45]. Але цей напрям не став загальнозначущим хоча б тому, що, як вважається, «…логіка уже передбачає математичні ідеї у своєму формулюванні…» [там само, с. 47]. У цікавому сучасному підручнику [98] цю саму думку викладено в дещо обережнішій формі: «…В основі формування знакових синтаксичних засобів логіки лежать теоретико-множинні уявлення». Отже, згідно з нашою термінологію і цим поглядом, важливі екзогенні поняття логіки є ендогенними (див. далі) у математиці. Та головне, напевне, в прагматизмі: усі великі сучасні теорії засновані на поняттях, що в тій чи іншій формі виникли на базі математичних моделей… і, звісно, логічних операцій. Так що на сакраментальне запитання «Що первинне — курка чи яйце?», можна було б відповісти так: поняття («на початку було Слово»). 1.3.2. «Про это…» З’ясуймо тепер, куди можна допливти, застосовуючи поняття логіки. Звісно, йтиметься тільки про деякі поняття, чого інколи буває й досить, якщо пригадати цікаву історію капітана Врунгеля. Оскільки щойно мова йшла про назву, або ім’я, яхти, з цього й почнемо.
Вы читаете Інформатика інвестування
