— Ну звісно ж — ні… якщо порівняти її з сучасною «науковою» літературою, але якщо погодитися з вашим визначенням «наукових публікацій», то...втім, давайте краще подумаємо, чому, скажімо, більшість лауреатів Нобелівської премії живуть у сучасній Америці. — Вони там живуть, бо там високий рівень життя. — А може навпаки?.. — Тоді чому? — Бо просто живуть, і не вивчали «великого вчення», що зводиться до простенької пісеньки: «если я тебя придумала — стань таким, как я хочу». А там кожний має свою думку і має право її обстоювати, навіть у незвичній формі («авторської пісні»), хоча би доти, доки суспільству (а не окремій, індивідуальній ІС, навіть якщо це «…княгиня Марья Алексевна…») може бути цікаво чи вигідно. А у нас… «Горе от ума» вже давно і, судячи з усього, надовго. Іншими словами, ПІБ у нормальному («природному») суспільстві реалізується переважно починаючи з індуктивних моделей (ІМ), тобто шляхом індуктивного синтезу — ІнС на основі жорсткої конкуренції (…економіка!) і загальнозначущих законів (проективних моделей — ПМ). А в суспільстві штучному — «надприродному», як здавалось його творцям («мы не можем ждать милостей от природы, взять их у нее — наша задача»), шляхом виключно проективного (дедуктивного) синтезу — ПрС на базі «творінь якогось академічного писаки…»[88], коли комусь у кріслі великого СС здавалося, що треба рятувати суспільство (себе) від буржуїв чи Сахарова. І ПІБ реалізовувався (правда, з порушенням ПМД, ПМВ… та це не мало значення, оскільки «народ і партія (цей «хтось») — єдині», а висока інформативна зв’язність інформаційних систем (частина 1) забезпечена стандартизацією виходячи з ПМ: «кто не с нами, тот против нас». Звичайно, це саме стосується і ІС ниж¬чих СС «…які чують голос з неба…» вищесидячого начальства. У результаті синтезувалася не реалістична модель (Р-мо-дель) природного життя, а номіналістична (Н-модель) — його імітація (пам’ятаєте відому СІ: «вони роблять вигляд, що нам платять, а ми — що працюємо»?). І в цій моделі «…влада плюс…» спеціалізація (у повторенні чужих слів) «всієї країни» на відоме запитання А. Райкіна: «Ребята, кто сшил костюм?» вийдуть сотні ІС і чесно заявлять — «мы!», і, як завжди… відповідати буде нікому. Так і жили, бо звикли, що в нас «я и мы одно слово и понятие…», а право на індивідуальну помилку (за колективної відповідальності) мали лише ті, у кого було право її не визнавати. Читач (економіст): — Ну це вже політика, а як можна принаймні в кінці повернутися до економіки, та так, щоб у двох словах і на сучасному прикладі… — Р-модель ІнС — Америка, ПрС — СРСР. Декілька «технічних» зауважень відносно оформлення: основні терміни, що вводяться, виділяються жирним шрифтом. Це стосується і математичних формул, важливі терміни підкреслюються (але не завжди виділяються). Нумерація формул, рисунків та таблиць у кожному підрозділі своя. У списку літератури наводяться лише ті книги, які тією чи іншою мірою цитувалися, хоч і не завжди це явно вказувалося, оскільки я разом з тими «… хто плутає уяву зі своєю пам’яттю» (Г. У. Шоу). АНАЛІЗ ПОНЯТЬ (Інформація до роздумів) У 1997—1998 навчальному році для магістрів та фахівців за напрямком «Міжнародна інвестиційна діяльність» було прочитано курс «Інформатика інвестування». Побудова курсу насамперед підпорядковувалась меті, на яку останнім часом звернуто увагу як ректорату КНЕУ, так і всієї педагогічної (а може, і не тільки педагогічної!) громадськості: від самостійності навчання — до навчання самостійності. Усе б нічого, але інколи «дитячі» поставали запитання на кшталт: «А що це таке — “Ін¬форматика інвестування”?». Читач (який прочитав передмову до книги): — А в мене зовсім не «дитяче» запитання: до чого тут якісь курси, коли йшлося, наскільки я зрозумів, взагалі про все. — Справді, про все й поговоримо, спираючись на конкретний досвід, оскільки, як зазначив хтось із розумних людей, «досвід дає нам змогу помилятися набагато впевненіше», а найрозумніший серед усіх («той, хто розумом своїм перевершив рід людський» — так, кажуть, написано на могилі І. Ньютона), вважав, що «в навчанні приклади важливіші за правила». Тому й почнемо з конкретних прикладів, проаналізувавши деякі не дуже зрозумілі поняття, як, скажімо, інвестиції, інформація, вартість... — Ну це вже занадто! Адже саме ці поняття і найбільш вживані, і найбільш знані. — Можливо, тут слушно буде перефразувати відомий вислів Сократа: «Тільки-но ми вважаємо, що знаємо все — це означає, що ми не знаємо нічого». Головне завдання першої частини книги — підвести читача до висновку: без чітких попередніх визначень застосовуваних понять можна одними й тими самими словами говорити про будь-що. Отже, обговорюватимемо далі найважливіші економічні поняття, причому в такий спосіб, аби зрештою читач сам, оперуючи тими чи іншими поняттями (за традиційних форм дискусії), зрозумів, що, прочитавши тільки першу частину, не зрозумів, по суті, нічого. Водночас на інтуїтивному рівні вводитимемо деякі загальносистемні поняття й ілюструватимемо їхні можливості щодо прояснення ситуації в наступних частинах. Відтак, основною метою цієї частини є інвестування творчої думки на критичній основі аналізу існуючих інформативних систем (СІ), що має на меті підготувати читача як інформаційну систему — ІС до синтезу програми удосконалення СІ за допомогою еволюційного програм¬но-цільового методу (ЕПЦМ), який ґрунтується на принципі інформативного балансу між індукцією та дедукцією (ПІБ), з подальшою відповідною адаптацією (до) реалізованих систем. Усі ці дії виконуватимуться за єдиною загальною схемою, або діаграмою суджень — АСА-діаграмою (назву її утворюємо з перших літер підкреслених слів), прямуючи до основної мети — синтезу (СІ) ІНФОРМАТИКИ взагалі та інформатики інвестування зокрема: завдяки зменшенню кількості використовуваних понять збільшити інформативний переріз інформаційних і інформативних систем (ІС і СІ), щоб якомога ефективніше здійснити вибір альтернатив максимальної ефективності. Адже нічого іншого ми як ІС (разом з Анною Кареніною, Кабміном, КНЕУ, Вінні Пухом і всіма, всіма...) у цьому житті ніколи не робимо й не робили. Мені цілком зрозуміло, що зараз дехто побажає негайно відкласти книгу (і нехай він це й зробить — то не мій читач!). Але, сподіваюся, будуть і ті, в кого виникне намір як слід «розібратись» з автором, котрий із самого початку вводить якісь незрозумілі поняття. Саме на це я і сподіваюсь, ілюструючи основний методичний задум книги.
Вы читаете Інформатика інвестування
