і згадали. — Я сказав що, на мій погляд, не існує економіки як єдиної науки, але, гадаю, що є шляхи «великого» об’єднання її з фізикою [32; 34] на ґрунті математики, яка сама «всього лише один із числених витворів людського розуму, більш пристосованого до того, щоб вивчати і шукати істину, ніж до того, щоб її знаходити і пізнавати» (Е. Галуа) [67]. Я не міг не навести думку одного з найвидатніших математиків, Е. Галуа не тільки тому, що він геній, але й тому, що його вбили, коли йому був усього 21 рік. І це не випадковість, а діагноз тим «…які чують голос з неба…». А от щодо другого цікавого зауваження читача, то як протилежні точки зору можуть перетворитися на «зір» в одну точку (без параної) і на чому заснована «незбагненна ефективність математики» [92] — про це ця книга, яка, сподіваюсь, не буде монографією з двома різними значеннями цього слова. Мені хотілось ще раз підкреслити, на мою думку, основне — ми, як і інші інформаційні системи (ІС), нічого іншого не робимо, як вибираємо щомиті завжди лише одну серед незбагненної кількості альтернатив, а це можна робити тільки на основі аналізу—синтезу—адаптації якихось моделей — інформативних систем (СІ). Як це робилось в економіці і як це робиться взагалі — про це і хотілось подискутувати з читачем. Читач (через деякий час): — Що ж, після таких досить відвертих розмов я, на всяк випадок, погортав книгу, але, певне, доведеться зробити це ще раз, бо мені не ясні методичні «виверти» автора, коли він багаторазово вживає терміни, не даючи їм спочатку точного визначення, а тільки апелює до інтуїції читача і тільки… потім. Або подає великі фрагменти тексту, де неначе все зрозуміло, а потім…вводить математичний апарат, який потребує додаткового вивчення. Це що — застосування еволюційного програмно-цільового методу (ЕПЦМ), до якого так часто апелює автор? Так про це ж треба відкрито сказати на самому початку. — Кажу. — Добре, що так швидко погоджуєтесь. Між іншим, я не зрозумів, чому в дискусії зі мною в цій передмові ви більше не скористались досить виграшним образом «моста між математикою і не…», що задекларований на початку? — Бо цим я хотів скористатися як «містком» між більш прикладними і абстрактними розділами останньої частини книги, використавши вступ до однієї зі своїх попередніх монографій [34] як передмову до вступу до можливої наступної (читач, звісно ж, розуміє, що це не недогляд редактора, а такий собі каламбур). При цьому основна гіпотеза вступу полягає в тім, що, як мені здається, існують тільки дві великі теорії сучасності — економіка і фізика, які при використанні мови математики (теорії абстракт-них систем — ТАС) стануть основою майбутньої метатеорії усіх систем — абстрактної теорії систем — АТС (такої собі «автоматичної телефонної станції»), що надалі об’єднає теорії всіх систем в єдину систему теорій на основі ІНФОРМАТИКИ, яку я визначаю як теорію ЗВ’ЯЗНОСТІ ІС—СІ. — А чому саме економіка і фізика, а не, скажімо, біологія, чи хімія? — Бо, як мені здається, ступінь системності (СС) фізики як СІ робить «квантовий стрибок» між найменшим (елементарні частинки) і найбільшим (Всесвіт) можливим значенням. Саме тому фізика досить явно претендує на метатеорію всіх систем. Але через «квантовість» СС реалізація ПІБ, принаймні в рамках нашого мислення (ЕПЦМ!), неможлива, потрібна ще «точка опори» для середніх значень СС. І тут економіка не має конкурентів, оскільки зв’язність дедуктивного компонента біології як СІ — менша, ніж у економіки, а хімія як наука, по суті, є розділом фізики (тобто вона «не симетрична» за зв’язністю з переважанням індуктивного компонента). Гадаю, що, зокрема, біологія «вирівняється» саме після «одруження» фізики й економіки, можливо, з допомогою психології, ставши їхньою законною дитиною. Щоправда, тут є одна принципова річ, пов’язана з тим, що незалежно від повноти тієї чи іншої науки проблема її несуперечливості «стандартно» пов’язана не тільки з теоремою Геделя, а й з труднощами в самих основах математики, а можливо, і логіки. Ці труднощі, по- моєму, можуть бути усунуті після «заміни фундаменту без перебудови будинку» завдяки переходу від поняття «множина» — до поняття «динамічна множина» і відповідно: динамічні категорії, мультиграфи (динграфи), графи (біграфи)… тобто переходу від «телеграфної агенції Союзу (РСР)» (ТАС) до «автоматичної телефонної станції» (АТС) [34]. — Щось я в кінці книги не знайшов передмови до початку, — про що йшла мова (це я, читач, вже починаю каламбурити)… — А її там нема, я передумав, навіщо повторювати в кінці те, що було сказано 25 років тому, тим більше, що з теоремою Гегеля (це не помилка — теорема Геделя в частині 2, а теорема Ге- геля — у частині 3) можна буде створити щось досить цікаве, наприклад рівноправне спілкування з комп’ютером як ІС, при якому може зникнути проблема «шпаргалок» на всіх рівнях, включаючи університети, МВФ та інші ІС, уможливити комп’ю-терний аналіз передумов і наслідків лібералізму, створити моделі типології суспільно-економічних формацій і їх трансформації, зокрема змоделювати процес розпаду СРСР чи там стан України та інших ІС, скажімо людини або… Але про людину, і про все зразу, вже не в цій книзі, а в можливих наступних, щось на зразок: «Теорема Гегеля», «Світ Ньютона», «Світ моделей і моделі світу», або «Інформатика (Логіка?) цивілізації»… (що поробиш, реклама — двигун прогресу!). Читач (що довго мовчав): — Я ще раз продивився книгу і зрозумів, що коли йдеться про власне наукову концепцію, до автора не дуже й підкопаєшся, хоч він і забагато на себе бере. По-перше тому, що вона заснована на опублікованих двох його монографіях, правда, вони й зовсім з іншої спеціальності (яку, бачте, він, чомусь хоче нав’язати економістам), по-друге — тому, що існують і відповідні відгуки, зокрема видатного вченого (але ж кібернетика, а не економіста), які автор цитує (все-таки боїться критики), та й до того ж є якесь суспільне визнання (Державна премія), але все-таки, як можна таку книгу публікувати у провідному економічному вузі держави, мені не ясно (хоч я вже й зрозумів, що, читаючи її, можна відчувати що завгодно, крім бажання спати). Між іншим, вибір місця видання мені був незрозумілий із самого початку, і на моє пряме запитання автор так і не відповів. — Судячи з почуття гумору читача, нам вдасться і далі дискутувати і думати разом з ним, що і є основним завданням книги. Що ж до його здивування стосовно місця її видання, то я це здивування (з огляду на свій попередній досвід) повністю поділяю, і не можу не висловити у зв’язку з цим великої подяки деяким своїм «безпосереднім» колегам, які довели, що мужні люди бувають не тільки в американських бойовиках. Звісно, з цього аж ніяк не випливає, що немає інших (і — а може, і особливо — економістів), яким я вдячний, яких я поважаю, а декого просто люблю (навіть без взаємності). А щодо бажання роздратувати читача, то хочеться, щоб книгу все ж прочитали, а це не вдасться зробити без активізації мислення (треба ж переходити на нові навчальні технології, що широко практикувалися в… Арістотеля). На цьому я вже хотів було закінчити цей діалог, але… давайте ще подумаємо над відомим терміном — «авторська пісня». І коли ми чуємо слабенький голос, скажімо, Булата Окуджави, ми його пізнаємо, незалежно від змісту пісні. А тепер відкрийте навмання яку-небудь наукову книгу і спробуйте здогадатися, хто її написав. Читач: — Порівняння не коректне. У наукових публікаціях має бути відповідна логічна послідовність, для забезпечення «загальнозначущості» (навіть у вашому ж трактуванні), щоб усі, хто прочитає книгу, розуміли її однаково і керувалися її положеннями. — Так, але, по-перше, треба, щоб її спочатку прочитали, а вже потім заснули. І, по-друге, я не знаю, чи існує в світі більш загальнозначуща книга ніж, скажімо, Біблія. — Та я маю на увазі наукову книгу… — Я — теж… — Ви що хочете сказати, що Біблія — наукова книга?
Вы читаете Інформатика інвестування
