— Усе суще — системи, усе відоме — моделі. ІНФОРМА-ТИКА — модель ЗВ’ЯЗНОСТІ інформаційних (які створюють і переробляють інформацію) та інформативних (носіїв інформації) систем — ІС і СІ. Людина, суспільство, економіка… це приклади ІС. Мова, програми, книги, економіка (як наука)… — СІ. — Ну то й що з того? — А те, що без відповідних моделей (СІ) ІС у принципі не здатні реалізувати жодний ефективний ВИБІР рішення (навіть якщо ІС, скажімо — Верховна Рада, студент чи серце) або можуть… кидатись під поїзд, як Анна Кареніна (див. частину 2), чи будувати економіку як Україна (частина 3), а без ІС СІ — «ничто от определенного нечто» (Гегель). — Це очевидно, а ось як зробити, щоб ВИБІР був ефектив-ний?.. — Реалізувати аналіз, синтез, адаптацію систем у послідовності, що регламентується відповідною схемою (моделлю!) — АСА-діаграмою. — Що означає «реалізувати» у цьому контексті? — Застосовувати еволюційний програмно-цільовий метод (ЕПЦМ), додержуючи основних принципів моделювання: мінімізації домислів — (ПМД), максимізації відповідності (ПМВ) та інформативного балансу (ПІБ), підвищуючи завдяки цьому ЗВ’ЯЗНІСТЬ між системами (критерій чи не найвищого ступеню системності — СС), динаміка якого визначає розвиток ІС і СІ, зокрема й суспільства упродовж усієї людської історії. — Поки що це тільки слова (нехай навіть і ключові), знаєте, як у пісні: «не лукавте, не лукавте,…», а де ж моделі (зокрема відповідей на інші запитання), чи то пак СІ, якщо вже притримуватись Вашої термінології? — Щодо моделей, то їх я описав понад 25 років тому [32; 34], але, напевне, дещо передчасно, тому «термінології» можете не притримуватись, я Вас зрозумію. А от, скажімо, комп’ютер чи представник якоїсь партії може й не зрозуміти, якщо Ви говоритимете не його мовою чи користуватиметесь не його моделями, котрі всі без винятку (а отже, і ті, про які Ви запитали) синтезуються на зазначених щойно поняттях, чи то пак, «ключових словах» (КС) за Вашою термінологією, з якою, між іншим, я згоден. — А якою мовою потрібно, по-Вашому, говорити, щоб усі зрозуміли? — Більш формалізованою, використовуючи якомога менше різ¬них понять, бо «поняття множаться без нужди» (В. Оккам — англійський богослов і філософ — 1281—1349). Через таке «розмноження» порушується, зокрема, принцип ефективності коректної абстракції (ЕКА), та й інші принципи моделювання і СІ не будуть загальнозначущими. Читач (розвеселившись): — Виходить, Оккам — для вас найвищий авторитет? — Ні, Іоанн: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» [1]. Зверніть увагу, Слово (СІ) тільки одне, і воно те саме, що й ІС — Бог. Наблизитися до розуміння цієї таємниці взаємозв’язку ІС і СІ, мені здається, і спрямовані всі зусилля людства. Читач (не без гумору): — А хто ще серед інших, найвидатніших, але ближчих до сучасності авторитетів, на вашу думку, «наблизився…»? — Наприклад, Арістотель, Ньютон, можливо, Гегель. — Розумію Ваш гумор, але невже після них нічого нового не було? — Принципово нового, як на мене (принаймні у гуманітарних науках), справді не було. Зверніть увагу, скажімо, на вельми сучасну Програму діяльності Кабінету Міністрів України, першою Стратегічною метою якої є «розвиток людського потенціалу». А що це таке потенціал? Не знаю, чи вважати це поняття погано ідентифікованим, погано специфікованим, або ж взагалі погано описаним у сучасних науках (за винятком хіба що фізики), але те, що слово «погано» тут доречне — не сумніваюсь. Ньютон, може, і знав, що таке потенціал, а ми, по суті, точно не знаємо, хоч і використовуємо де завгодно разом із рештою його (Ньютона) понять на кшталт «сила, маса, енергія…». Та й не будь одного його рівняння (з двома!? невідомими), не було б сучасної цивілізації. — А проте не схоже, що ваша книга написана мовою, яка була у вжитку багато століть тому. — За формою, можливо (я навіть залучаю мову теорії категорій — чи не найсучаснішого розділу математики), а по суті ...втім до Ньютона я в цій книзі ще не дійшов — «застряв» на Арістотелі разом із мовою (СІ) для спілкування різних ІС (наприклад, комп’ютерів і Кабміну). Звісно, це аж ніяк не означає, що я не хочу збільшити інформативний переріз інформаційних систем (ІП), чи, скажімо, інформаційне об’єднання інформативних систем (ОІ) інших типів. Проте, шановний читачу, може досить із коротким викладом «суті», бо навіщо тоді книга? Читач: — Щодо «суті», можливо, і досить, а от якою є ця книга за формою викладу матеріалу, я так і не зрозумів. Що це — посібник, монографія чи що?.. — Якщо монографію пише один автор — це, напевне, відповідає змісту цього слова, але якщо він тільки сам її і читає, то це… на жаль, досить поширене явище. І річ частіше за все не в тім, що автор чогось не знає, скоріше навпаки — він просто забуває, що читачі можуть знати менше. Якщо до цього додати, що монографія, як правило, пишеться такою мовою, що читач, якщо він навіть виспався, чомусь починає думати, що йому треба завтра рано вставати, то питання про те, наскільки відношення кількості авторів монографій до їх читачів відрізняється від одиниці, зовсім не просте. — Так, із цим автором, здається, все зрозуміло: оскільки він, як видно з такого початку, явно чогось в економіці не знає, отже, розповідатиме байки про те, що знає і що може не мати жодного безпосереднього стосунку саме до економіки. — Усе правильно, хоча читач і не оригінальний. Ось що писав ще в 1982 році тодішній голова ВАК СРСР В.Г. Кирилов-Угрю¬мов у журналі «ЭКО» № 7 на мою адресу (зберігаю мову оригіналу): «Есть необходимость более тщательно определять соответствие диссертации профилю Совета… Институт кибернетики АН УССР прислал в ВАК неплохую работу по моделям оптимизации науки. Соискатель физик, к.т.н., а диссертация представлена на соискание ученой степени д.э.н. При собеседовании выяснилось, что соискатель грамотный инженер-физик, но в области экономики знания у него ниже вузовской программы». Отже перша теза читача — правильна: економіку я не знаю, бо, як я вважаю, її, як єдиної науки (СІ)… просто не існує — є (якщо говорити про «останніх» видатних економістів — ІС) Кейнс і Хаєк, Фрідман і Норт, Беккер і Хайбронер та багато інших розумних і цікавих людей (недарма майже всі вони лауреати Нобелівської премії), які часом говорять прямо протилежні речі. І називаються ці «речі», природно, по-різному: від кейнсіанства — до інституціально-еволюційної теорії і далі… до економіки як метанауки усіх соціальних наук (Г. Беккер). Знаю, знаю, читач зараз скаже, що в якій завгодно науці є різні напрямки, але це не заважає, скажімо, фізиці бути фізикою чи математиці — математикою. Саме так, але в усіх таких науках є деякі основні (СІ), положення (метамоделі), з якими всі згодні, так що всі інші моделі меншого ступеня системності — СС, у найкращому разі виводяться із них, а в найгіршому — їм не суперечать. А в економіці… самі знаєте. Але найважливіше при цьому навіть не те, що «…ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони праві, і коли помиляються… в дійсності… і правлять світом», а те, що слухають не тих, хто дискутує і шукає: «…Безумці, що стоять при владі, які чують голос з неба, витягають свої божевільні ідеї із творінь якогось академічного писаки, котрий складав їх декілька років тому» — Кейнс [88]. Читач: — Ну що стосується різних точок зору, то вони є в кожній науці, і з цього ніяк не випливає, що економіка — не наука. Та й до того ж, як відомо, критикувати може кожен, а ось запропонувати, що робити, то вже інша річ. Але це так, до слова. А от як можна керуватися при прийнятті рішень протилежними точками зору (тих «хто дискутує і шукає»), про це було б цікаво дізнатися, особливо з огляду на буриданового віслюка, про якого ви ж
Вы читаете Інформатика інвестування
