ІНФОРМАТИКА, то їх інформативний переріз (визначення буде далі) в усякому разі не порожній. Читач: — Ну нехай навіть так, але ж яке відношення до інформатики мають» психологічні фактори»? Вони стосуються психології, але аж ніяк не ІС чи СІ. — Ну що ж, проаналізуємо загальноприйняте визначення психології [137]: «Психологія (від гр. psyche — душа, logos — навчання) — наука про закономірності функціонування і розвитку психіки…» Отже, по-перше, психологія — наука, а значить, СІ. А що ж до психіки, то «психіка (від гр. psychіkos — щиросердий) — форма взаємодії тваринного організму з навколишнім середовищем, опосередкована активним відображенням ознак об’єктивної реальності. Активність відображення виявляється насамперед у пошуку і випробуванні майбутніх дій у плані ідеальних уявлень». Тепер читач зрозумів, чому я взяв у лапки наведене вище «визначення» відповідності ІС і СІ?! Коментарі тут, очевидно, зайві — психологія може розглядатись як один із розділів ІНФОР¬МАТИКИ, бо нічим, крім відповідністю між ІС і СІ і обміном інформацією між ІС, вона не займається, як і… (читач може продовжити, враховуючи, зокрема, погляд Кейнса). А лапки, в які взято слово «визначення», нагадують, що у звичайній (U-мові) «визначень» може бути багато і різних. Так, наприклад, якщо коротше і більш загально, то «психіка — форма взаємодії» ІС «із навколишнім середовищем», зокрема і для побудови моделей цієї взаємодії (СІ). А ще коротше і загальніше: система реалізації на основі ЕПЦМ принципу відповідності ІС і СІ. І нарешті — зовсім коротко: психіка (як і…?) одна із можливих Р-моделей ІНФОРМАТИКИ. 1.4. ПОВЕРНЕННЯ «БЛУДНОГО» ТЕРМІНА «План занять на вечір: 1) заспокоїти нер¬ви; 2) поговорити з дружиною; 3) заспо¬коїти нерви.» («Пшекруй») 1.4.1. Як «посварилися» Д. Рікардо і А. Сміт Раніше я постарався довести, що поняття інформатики в сучасній науці погано визначене, що, іншими словами, просто означає, що не існує, в усякому разі загальноприйнятої, моделі (теорії), яка б асоціювалась із цим поняттям, а попередній пункт закінчив… її визначенням. З погляду моралі починати з того, щоб спочатку когось або щось критикувати, а потім… «і тут виходжу я в білому фраку…» немовби і не етично. Та з іншого боку — це загальнонаукова практика. Навіть класики… Ось Д. Рікардо, полемізуючи з А. Смітом і Мальтусом, без усяких там хитрощів пише: «...Мені кажуть, що я використовую нову і незвичну термінологію, що не відповідає істинним началам науки. А мені, навпаки, здається, що саме мої противники використовують незвичну і справді неспроможну термінологію» [4, с. 408]. Коротше, сам… такий. Звісно, я не Рікардо, тому по можливості буду обережним, тим більше, що досвід є (пам’ятаєте, як у Райкіна: «тепер ч, ш, щ, не вимовляю, та досвід маю»). Тому, якось виправдавши першу частину, пізніше перейду до другої, в якій доведеться вже використовувати свою термінологію, «що відповідає істинним началам науки» (хотілося б), так що термін «інформатика», поблукавши по різних визначеннях, повернеться… ще до одного. Та спочатку докладно розглянемо, що ж так не сподобалось класикам один в одного. Можна спробувати зрозуміти зміст полеміки (а йшлося по суті про визначення вартості) і потім обговорити, хто ж правий (звісно, всі). Але оскільки «про вартість» поговоримо пізніше, то… розглянемо іншу «суть», яка, як на мене, більш важлива, тому що більш загальна. Не можна не відзначити, що головним, як мені здається, є те, що в своїй полеміці Д. Рікардо говорить про термінологію, напевне, добре усвідомлюючи, що первісне визначення понять є основою всякої теорії. Що не кажіть, а класики справді завжди розуміли головне, може саме тому вони і класики. Скористаємося цією обставиною і більш докладно визначимо (U-мовою!) деякі поняття, задекларовані в попередньому пункті. Насамперед ще раз звернімо увагу на відмінність екзогенних понять і, зокрема, метапонять від ендогенних. Оскільки екзогенні щодо даної моделі (теорії) поняття не визначаються за самою своєю назвою «всередині» цієї моделі, здається, користуючись засобами моделі, їх не можна дезагрегувати, та й застосування їх разом з ендогенними поняттями моделі здається сумнівним. Але ж це повсякденна практика навіть нашого спілкування, що, напевне, є Р-моделлю створення довільних моделей. Річ у тім, що «зчеплення» екзогенних і ендогенних понять теж здійснюється за допомогою якихось, скажімо, не «суто» ендогенних понять, що, зрештою, і може створити невизначеність у такій моделі. Іншими словами, чим менша «семантична вага» екзогенних понять у якійсь моделі, тим ця модель є більш коректною і визначеною (хоч, може, і менш «змістовною», принаймні в межах U-мови). А що це означає? Тільки те, що така модель може представляти інші моделі (системи) без зайвих «домислів» — властивостей, не притаманних цим системам. Звісно, бажано зменшити «домисли» у моделюванні в надії мати справу з Р-моделями, що природно задекларувати як «принцип мінімізації домислів» (ПМД), який після цього неформального обговорення надалі здаватиметься більш зрозумілим. У такій моделі менше ризику, тобто вища вірогідність, що при її дезагрегації не буде втрачено зв’язок із первісними поняттями, або, іншими словами, «краще» реалізується принцип ефективності коректної абстракції (принцип ЕКА), який ми теж згідно з еволюційним програмно-цільовим методом (ЕПЦМ) освоєння книги обговорюватимемо й далі. Чи вистачить двох задекларованих принципів, аби створити моделі (теорії), які можуть бути корисними для моделювання інших моделей (теорій, систем). Напевне — ні, бо треба, щоб модель мала засоби для створення якоїсь відповідності з модельованою системою, інакше вона може бути коректною, але некорисною, тобто слід мати на увазі і цю обставину, що зробить далі (у частині 2 — «синтез моделей») більш зрозумілим принцип максимізації відповідності (ПМВ). ПМД і ПМВ спільно регламентують шляхи досягнення інфо-р¬мативного балансу (ІБ) між індукцією і дедукцією, модель якого назвемо принципом інформативного балансу (ПІБ), що разом із принципом ЕКА визначає основний напрямок синтезу коректних моделей. А «динаміка» цього синтезу (так-так…) знову ж таки визначається моделлю, яку я індексував ім’ям ЕПЦМ. Які з цих принципів і ким були порушені в моделях Д. Рі-кардо, А. Сміта і Мальтуса, як і домовлено, тут не розглядатимемо, але, як кажуть у ДАІ, порушення мали місце. Щоправда, вони не призвели до людських жертв, чого не можна сказати в інших випадках. Можна було б навести багато різних прикладів, коли порушення цих принципів призводило до трагічних наслідків, як, наприклад, це сталося з моделлю (СІ) К. Маркса або/і з СІ Леніна—Сталіна, де явно був порушений ПМД, та й ПМВ, через що, по суті, загинули десятки, якщо не сотні мільйонів людей. Але про все це пізніше. Поки ж є привід щось не зрозуміти, а отже, про щось поміркувати. 1.4.2. «...все слова, слова, слова» Старенька пісня, з якої взято назву пункту, в принципі досить мудра, особливо коли, скажімо, згадати дебати в (так-так… минулій?) Верховній Раді, або… читач сам домислить. Але ж інколи слова — велика сила, і не тільки як заклик, який, скажімо, приводить до штурму Зимового палацу, але й як модель, яка може допомогти зрозуміти, що якраз цього робити не слід. Керуючись тим, що якоюсь мірою порозумітись можна й в U-мові, з урахуванням того, що ми поки що аналізуємо поняття, а не синтезуємо моделі, розглянемо деякі нові поняття інформатики, назви яких уже використовувались раніше для поступового засвоєння (ЕПЦМ!), що можуть стати «іменами» досить змістовних моделей. При цьому намагатимемося скористатись мінімальною кількістю екзогенних понять, але з досить «сильними» моделюючими можливостями. А це означає, що, з одного боку, ці поняття мають бути досить абстрактні (щоб описати багато різних систем, не вносячи, одначе,
Вы читаете Інформатика інвестування
