А як стосовно «економічних»? Не знаю. А ось якщо взяти за основу ІНФОРМАТИКУ, то означення «фінансові…» до інвестицій може взагалі виявитися зайвим, бо гроші — то СІ. Цей абзац написаний для того, аби читач, по-перше, знову із чимось не погодився, а по-друге, щоб не забув, про що ця книга (яка…а все-таки СІ!). Та повернімось, як і було обіцяно на початку розділу, до економічних категорій. Принагідно постає природне запитання: чому наводяться такі великі цитати з Ф. Хаєка і хто він, власне, такий? Адже, наприклад, у цікавому підручнику з економічної теорії [144, с. 720] Ф. Хаєк лише згадується серед багатьох інших як представник «неокласичного напряму 30-х років». Приблизно таку саму позицію мали й багато інших серйозних, зокрема й зарубіжних, дослідників ще порівняно недавно (див., наприклад, [171]). Можливо, з погляду економічної теорії це й так, але для нашого предмета важливо, що, як мені здається, К. Маркс і Ф. Хаєк («неоавстрійська школа») втілювали ті крайнощі, які визначають межі дедуктивної та індуктивної моделей економіки. Саме в цих рамках, прагнучи реалізувати «інформативний баланс між індукцією і дедукцією» відповідно до «принципу інформативного балансу» — ПІБ (це я вперто на основі ЕПЦМ впроваджую «інформаційну» термінологію, що, як буде видно з подальшого, і є загальносистемною основою ІНФОРМАТИКИ) і формувалася й решта «посткласичних» економічних шкіл. Не тільки К. Маркс і марксисти знали все, але й їх усі знали, хоч би з огляду на сумнозвісне випробування відповідної моделі на одній шостій Земної кулі, про результати якого говорити зайве. Тому виправданим буде докладніше спинитись на іншій крайності, тим більше, що, як я вважаю, вона на це заслуговує хоча б тому, що здатна чудово ілюструвати ПІБ. Отже, Ф. Хаєк і «неоавстрійська школа». Оскільки, як уже багаторазово наголошувалося, ми не досліджуємо історію еконо- мічних вчень, часто звертатимемося до авторитетів. Ось що писав 1967 року вже згадуваний Дж. Хігс: «Коли історію економічної думки 90 — 30-х років було написано, головним персонажем драми (а це була справді драма) став професор Хаєк. Економічні праці Хаєка майже невідомі сучасним студентам… а був час, коли нові теорії Хаєка відігравали роль основного суперника теорії Кейнса « [192, с. 8]. Але вже в 1979 році Е. Бетлер зазначає: «Вплив, який Ф. Хаєк мав на те, як ціле покоління розуміло природу ліберального суспільства та помилки колективізму, далеко перевершує вплив будь-якого іншого автора» [211, с. 1]. А ось іще один погляд (уже 1983 року): «Я думаю — нема сумнівів у тому, що вичерпні праці професора Хаєка в галузі політичної філософії являють собою найглибше дослідження з усього того, що було зроблено в цій галузі» [212]. Чим же зумовлена така динаміка зміни ставлення до цього вченого? Насамперед — кризою теорії Кейнса, якому він «програв раунд» у 30-ті роки. Найцікавішим для нас є сам факт зміни основної парадигми за порівняно короткий термін. При цьому йдеться про принципові зміни, пов’язані з переоцінюванням ролі держави в управлінні економікою. Більш того, теорії Хаєка та Кейнса просто несумісні, оскільки, як пише Хаєк, «існування спонтанного порядку не по¬в’язане з певними цілями, і не можна говорити, що цей порядок має ціль, але він виключно важливий для досягнення багатьох цілей, які в сукупності ніхто не знає» [100]. А ось погляд Кейнса: «…Усе ж мудре й розважливе державне керівництво має дати змогу вести гру відповідно до встановлених правил і обмежень доти, доки пересічна людина або принаймні значна частина суспільства лишається сильно схильною до пристрасті “робити гроші”» [88, с. 426]. Ну а це майже за Марксом! Зауважу, що нічого подібного, коли переглядаються самі основи теорії за порівняно стислий термін і береться фактично альтернативна точка зору, математизовані науки не знають. Скажімо, теорія відносності уточнила механіку Ньютона для великих швидкостей і мас, узявши за основу всі головні ньютонівські ідеї та співвідношення. Квантова механіка зробила, по суті, те саме для малих масових, просторових і часових співвідношень. А проте ніхто не піддає сумніву справедливість механіки Ньютона у відповідних діапазонах основних змінних. А в економіці «або-або». Звідси висновок: або економіка ще не така наука, або вона й не може бути такою, як, власне, стверджує Хаєк у наведеній раніше цитаті: «Конкуренція становить цінність лише тому і лише тією мірою, якою її результати непередбачувані і в цілому відмінні від тих, на які будь-хто розраховував або міг розраховувати» [215]. Коли врахувати, що основою природничих наук, та й, напевне, наук взагалі, є можливість прогнозувати, то висновок напрошується сам собою. Вважається, що зміна парадигми в економічних теоріях сталася внаслідок цілком реальних змін в економіці, хоча (принаймні так стверджують економісти) самі теорії, зокрема кейнсіанство, відчутно вплинули на розвиток реальної економіки, особливо в 30-ті роки минулого століття. Отже, знову постає одвічна проблема щодо первісності курки чи яйця з можливим вирішенням за допомогою Іоана і Оккама (див. кінець підрозділу 1.3.1). 1.5.6. Та й під сонцем — теж А власне, що означає вирішити цю чи іншу проблему або взагалі відповісти на якесь запитання? Напевне всі погодяться з такою, може, дещо парадоксальною відповіддю — інвестувати інформацію, яка б задовольнила того, хто запитує. А в якій формі відбувається це інвестування? То вже питання ІН-ФОРМАТИКИ, якій частково і присвячено цю книгу — читайте спочатку і далі! А тепер все-таки розглянемо, ні в якому разі не претендуючи на повноту, «лаву проміжних гравців» між Марксом (проективний синтез моделей — ПрС) і Хаєком (індуктивний синтез моделей — ІнС). Згідно з принципом інформативного балансу (ПІБ) (та й здоровий глузд це підказує) доходимо такого висновку: оскільки «крайнощі завжди сходяться», правда, не завжди на полі істини, то мають виникати проміжні моделі, які в той чи інший спосіб намагатимуться реалізувати інформативний баланс між дедуктивними (проективними) та індуктивними моделями. Втім усі відповідальні вчені завжди намагались досягти такого балансу. Можливо, Кейнсу в 30-ті роки ХХ століття це найбільше вдалося, коли взяти до уваги кризу, яка охопила, зокрема, й Америку. Але далі чомусь «баланс» Кейнса перестав діяти, і виникла «четверта класична ситуація: формування новітніх напрямків світової економічної теорії» [144, с. 723]. Якщо в читача виникло чимало запитань, то він (залежно від свого характеру) може або розсердитися на автора — «До чого тут інформатика?», або згадати висловлювання Сократа. В обох випадках слушно спливає в пам’яті пісня з напівзабутого чудового фільму «Лікар Айболить»: «Нормальные герои всегда идут в обход». Отже, ідея така: оскільки досі, сподіваюсь, вдалось довести, що незрозумілим є поняття вартості, а звідси й усе, що з ним пов’язане, зокрема — поняття інвестицій, то, можливо, є рація ввести інше поняття і «в обхід» вирішити практичні поняття управління інвестиційним процесом, наголошуючи на першому слові («управління»). Врешті-решт «практика — критерій істини», і якщо вдасться усіх задовольнити, то, може, і не так уже й важливо, що не все поки що ясно. Отож — управління. Якщо спробуємо зрозуміти, що це таке, виходячи із сучасних визначень (Бог із ними, із класиками — може, нині мислять чіткіше), то знову ж таки… доведеться згадувати Сократа. Судіть самі (для більшої точності цитуємо мовою оригіналу): «Управление [control, managemеnt] — выработка и осуществление целенаправленных управляющих воздействий на объект (систему)…» [115, с. 547]. «Управляющее воздействие [control action] …единичный акт управления…» [там само, с. 551]. Отже, зі щойно записаного випливає: «Управление — выработка и осуществление целенаправленных единичных актов управления». Виразнішого прикладу порочного кола, здавалося б, годі й шукати… А проте існують ще й інші, цікавіші визначення. Ось, наприклад, у дуже великому логічному словнику-довіднику [99], виданому за радянських часів, поняття управління, що є основним для будь-яких систем, визначається тільки для дуже конкретного випадку: «Управление (в электронно-вычислительной технике) — указание, записанное человеком в команде, что должна делать ЭВМ» [там само, с. 628]. Якщо згадати, що в командно-адмі¬ністративній системі (про що йшлося раніше) управляли «в середньому» (а інакше просто неможливо), командами, то розшифрувати ЭВМ як, скажімо, «экономика в (любой) момент» в усякому разі припустимо, а те, що управління як поняття визначається тільки для формалізованої системи, є дуже симтоматичним. Так-от обійдемось поки що без визначень (?) і почнемо з прикладів, але ще раз наголосимо, що з «визначеннями треба якось визначатися», що, я вважаю, належить до загальносистемних аспектів ІНФОРМАТИКИ і виправдовує одну із цілей книги. Оскільки досі її назва, можливо, і не зовсім зрозуміла (який стосунок Анна Кареніна має до інформатики?), то поки що основне завдання цього розділу виконується, і можна йти далі. Для того все ж таки, аби зняти підозру в тому, що основне за-в¬дання книги «разрушить до основания…», повернемося до тієї частини наведеного в [115, с. 547] визначення поняття «управління», яка поки що розглядається як робоча, і процитуємо далі: «...что включает сбор, передачу и обработку необходимой инфор¬мации, принятие и реализацию соответствующих решений...» Це не суперечить поняттю «управління» як за Марксом, так і за Хаєком, хоча поняття «необходимая информация»…, «принятие и реализация решения», напевне, суттєво різні. Але в цей момент для нас важливо, що управління тісно пов’язане з інформацією, що б ми під
Вы читаете Інформатика інвестування
