ту систему, яку ми хочемо «задовольнити» (коректне визначення можливе у зв’язку з таким поняттям, як гомоморфізм систем — див. [34]). Жодної суперечності зі звичайною мовою тут також немає. Згадайте, чим закінчується «незадоволення» екзаменатора або Вашого друга чи подруги. Навіть при всіх цих застереженнях наведена вище формула може вже зразу бути корисною. Що обіцяв М. Хрущов років 35 тому, яку ціль він поставив перед суспільством? Побудувати комунізм до кінця 80-х років. Навіть якщо погодитися з усіма догмами «всеперемагаючого вчення», ціль була нереальна, бо для того, щоб її досягти, треба було… і тут можна довго перелічувати, що треба. А можна сказати коротше (з точки зору принципів і подальших перспектив моделювання) і коректніше: Ц? = Ф?+м при м > 1 — не має Р-моделі, тобто цілі занадто великого ступеня системності нереальні — не можуть бути реалізовані безпосередньо функціями малого ступеня системності, де «великий» визначається нерівністю м > 1. Спробувавши їх реалізувати, ми можемо прийти до суперечності, тобто відповідна модель буде суперечливою. Звісно, м > 1 — не єдина умова, що може призвести до суперечливої моделі. А чи достатня умова м = 1, щоб ціль була досягнута, чи вона тільки необхідна (тобто, якщо ціль досягнуто, то м = 1, але з того, що м = 1, може й не випливати її досягнення)? Це непросте питання приводить нас ще до одного важливого поняття — повноти системи понять і відповідних моделей. Знову ж таки в звичайній мові зрозуміло, що «не знаючи броду — не слід лізти у воду». А щоб брід знати, слід знати й місце, де він є, і його глибину, і зв’язність (а якщо болото?) і ще багато чого іншого. Іншими словами, модель броду повинна бути повною, щоб ми досягли своєї мети — благополучно перейти річку. Але навіть якщо мета інша (скажімо, втопитись), виділене слово все одно залишається. Співвідношення повноти і суперечності моделей у загальному випадку — одна із найважливіших проблем, яка в тій чи іншій формі досліджується різними науками, зокрема логікою (див., наприклад [95; 86; 59]), але коректно її було поставлено і, до деякої міри, вирішено в знаменитій теоремі Геделя (пор. розділ 2.4) та [34]. Щоправда, слід чесно зазначити, що в принципі цю проблему ми практично вирішуємо чи не щомиті, а людство — протягом всієї своєї історії. Як? Це добре висловив Арістотель: «Розмови не повинні складатися із нелогічних частин, та краще за все не повинні зовсім містити в собі нічого, що суперечило б змісту або, якщо вже це необхідно, то треба подавати розмову поза зображуваною фабулою» [5]. Можна тільки дивуватись геніальності Арістотеля, який, по суті, зафіксував відносність суперечності залежно від фабули, тобто зокрема СІ різних ступенів системності. Звичайно, треба ще навчитись коректно визначати ступінь системності тих чи інших СІ (а як з ІС? …подумайте), але є основне «початкове» знання — «про що думати», що іноді може бути визначальним. Можливо, саме слов’янський менталітет, про який так багато дехто говорить із його безсмертним: …растекашися мыслию по древу… (цитую з пам’яті, а тому «без лапок», за формою, можливо, й не точно) і приводить до того, що маємо, саме у зв’язку з м > 1. Читач: — Ну добре, в усякому разі є про що подумати, але як бути з вартістю? Тут складніше. Щоб зрозуміти характер складності, звернімося ще до одного класика-економіста, а як на мене, то скоріше інформатика — Дж. С. Мілля: «Під ціною предмета ми будемо надалі розуміти його грошову вартість, під вартістю, або міно¬вою вартістю, предмета — його загальну купівельну силу, владу, що володіння даним предметом дає над продаваними товарами взагалі» [Дж. С. Мілль]. Так що вартість — влада, як і сила, терміни, м’яко кажучи, не так щоб зовсім економічні. Відповідь інформатики на те, що таке «вартість» пролягає через динамічне визначення ринку (не забувайте відповідні формули з розд. 1.4.5): …ІЗ(t1)? ЗІ(t2)? ІЗ(t3)? ЗІ(t4)?…, де t1 < t2 < t3 < t4 <… (1) з подальшим скороченням інтервалів між послідовними моментами спостереження: tі+1 – tі ? 0. (2) (Тут спеціально допущено деяку «надлишковість» у повторенні формул з розд. 1.4, щоб збільшити відповідну зв’язність між розділами як СІ, з одного боку, і читачем і автором як ІС — з іншого.) Тобто, вартість можна визначити як ціну на ринку, де запізнення в реалізації принципу ІС—СІ немає, або, іншими («економічними») словами, де неможливі арбітражні операції. Звісно, такої ситуації не може бути, в усякому разі, виходячи з наших сьогоднішніх уявлень про будову Всесвіту. Тому поняття вартості є Н-моделлю, тобто деяким абстрактним поняттям, із чим, власне, згодні всі економісти. Важливо, що тепер воно чітко визначене і, за наявності відповідних загальнозначущих моделей зв’язності, може бути навіть у деяких випадках обчислене, але не так, як це робиться в трудовій теорії вартості (порівняйте розділ 1.5), де в принципі не можна «мати уявлення», скажімо, про вартість такого продукту, як кілька статей А. Ейнштейна, що привели, по суті, не тільки до атомних електростанцій і атомної бомби, а й до зміни всієї соці- ально-економічної парадигми. Або однієї коротенької формули І. Ньютона, без якої, можливо, не було б і А. Ейнштейна, та й усієї нашої цивілізації, в усякому разі, в сучасному вигляді. Важливе й інше. Навіщо людство придумало комп’ютери? Може, зокрема й для того, щоб наблизити ціну до вартості… Подумайте. Нарешті — останнє тут: а яким чином реалізується співвідношення з підрозд. 1.4.5? З одного боку, зрозуміло, на основі деяких моделей — СІ, зокрема програм, що формуються з урахуванням ПІБ на різних рівнях суспільства як ІС, знову ж таки на основі зазначених співвідношень. Що ж стосується їх реалізації, то вона відбувається відповідно до ЕПЦМ із перевагою індуктивного чи дедуктивного компонента, залежно, зокрема, від ступеня «ринковості» економіки, ІС, що реалізують відповідні «морфізми» (стрілочки, переходи) у формулах типу (2) підрозд. 1.4.5 в економіці, — це метаструктури типу банків, управлінських структур, партій і т. д., що, звісно, і самі розвиваються згідно зі співвідношенням типу (2). Про Н-модель, що може дезагрегувати послідовність реалізації ЕПЦМ, АСА-діаграму в «першому наближенні» мова йтиме в кінці цієї частини. Згодом — подальші наближення. 1.7. ПЛОЩА ПЕРІКЛА Про «управління» ми почали говорити в попередньому «економічному» розділі. І це природно, бо зазначене поняття може мати і економічне «забарвлення», хоч у принципі, воно загальносистемне або принаймні «інформативне». Цікаво, що я не знайшов іншого прикметника, щоб сказати, що термін «управління» може бути терміном ІНФОРМАТИКИ. Але «інформативне» відноситься (або не відноситься) до яких завгодно понять, так що, може, мудрість U-мови підтверджує основні ідеї попередніх розділів або принаймні виправдовує автора як ІС, що хоче вплинути на управління зміною відповідного інформаційного перерізу. Так, так, це я спеціально, щоб читач (ІС) все-таки ще раз проглянув, зокрема, розд. 1.4, звикаючи (на основі ЕПЦМ) до термінів ІНФОРМАТИКИ для більш ефективного управління своїми знаннями і… бо ж навіщо взагалі щось знати, якщо цього не використовувати для управління чимось? Та згідно з тим самим… і загальною назвою і суттю цієї частини книги (…«інформація до роздумів») у цьому розділі я використовуватиму стандартну («не інформативну») термінологію з окремими «вкрапленнями» «інформативних» (ну не знаю іншого прикметника до терміна «інформатика»!) понять. 1.7.1. «Куди йдемо ми..?» У сучасних умовах різко зросли і ефективність, і відповідальність управлінських рішень, що, звісно, пов’язані одне з одним. Чому зросли і чому пов’язані? Перш за все тому, що відповідно ускладнилися системи і критерії управління. Давньогрецький правитель Перікл вважав, що держава повин-на бути такою, щоб правитель міг вийти на площу і звернутись до всіх своїх громадян одночасно. Так що визначальність своєчасної і загальнодоступної управлінської інформації добре розуміли завжди, в усякому разі ті, що не тільки самі вважали себе розумними. Зараз деякі організації не задовольнили б уявлення Перікла про раціональні розміри держави.
Вы читаете Інформатика інвестування
