Інвестиції ефективної інформації в управління є, власне, голо-в¬ною умовою існування будь-якої системи, що б ми під цими термінами не розуміли (комуністи, скажімо — одне, а «ринковики» — інше). Не вдаючись до історичних екскурсів, бачимо, що головною тенденцією розвитку людства є «глобалізація» та «інтернаціоналізація» зв’язків людей і країн, що неминуче приводить до еволюційного збільшення «площі Перікла» до всесвітніх масштабів. Але такою системою треба ж якось (комусь?) управляти або вона повинна бути «самокерованою» (у якому розумінні?). Незалежно від відповіді на ці запитання, неминуче зростання нових інформаційних технологій: від пошти — до Інтернету. Щоправда, тут є один принциповий момент: що є первісною причиною цього зростання — розвиток матеріального виробництва, чи, може, навпаки (тобто знову проблема «курки чи яйця»)? За Марксом—Енгельсом—Леніним—Сталіним… «матеріальний» базис визначав надбудову, хоч і розвивався він (згідно з нею?!), завдячуючи «мудрому» («інформаційному»!) керівництву їхніх послідовників і відповідних управлінських інституцій (типу славнозвісного Держплану), тобто в першу чергу якраз на основі доволі визначеної управлінської інформації. За самою своєю природою ця централізована управлінська система була інерційною і в принципі неефективною (згадаймо п’ятирічні плани, що регламентували все і вся). Саме тому розвиток відповідного «базису», незважаючи на його кількісну велич і всю «мудрість» новоявлених періклів, в умовах динамічного розвитку світової економіки став неможливим. Нагадаємо деякі фактичні дані [146]: на період виходу з СРСР Україна посідала перше місце в світі за видобутком залізної руди — 15 % світового видобутку; 2-ге місце у світі — після США — за обсягом виплавлення чавуну і сталі — 10 %; 3-тє місце у світі — після США і Великобританії — за видобутком вугілля — 9 %. Поряд з цим наприкінці 80-х років майже вся (приблизно 4/5) подукція СРСР була неконкурентоспроможною на світових ринках… За даними ГАТТ у 1991 році частка СРСР у світовому експорті становила всього 2,2 %, тоді як, наприклад, частка Гонконга — 2,8 %, Нідерландів — 3,8 %… Порівняння динаміки експорту машин та устаткування протягом 1986—1990 рр. показує, що світовий експорт зріс більш ніж на 50 %, тимчасом як екпорт СРСР — тільки на 11 %.... Відомо, що понад 60 % продукції продавалося зі збитками... на початку 90-х років світовому рівню відповідало: 6—10 % НДДКР, 18 % продукції чорної, 16 % кольорової металургії, 15 % сільськогосподарської техніки [146]. Траплялися люди, які все-таки розуміли, що «на початку було Слово», і тому були спроби хоч би якось збільшити принаймні оперативність відповідних управлінських рішень. Справа дійшла навіть до того, що завдяки наполегливості академіка В. М. Глуш-кова ХХV з’їзд КПРС ухвалив рішення про створення загальнодержавної автоматизованої системи (ОГАС). Та цей проект так і не було реалізовано, бо управляти — це не означає просто давати якісь вказівки, нехай навіть оперативно. З точки зору інформатики марксисти-ленінці недалеко відійшли від Перікла, який бажав «звернутись до всіх своїх співгромадян одночасно» з тим, одначе, принциповим доповненням, щоб усі громадяни не просто послухали, але й обов’язково послухались, що в принципі неможливо без насильства, особливо коли «вказівки» засновуються на «найбільш передовому вченні» з єдиною метою «…щоб продовжити своє перебування при владі». Саме тому «…політичні лідери Східної Європи і Радянського Союзу… коли економічна ситуація заводила у безвихідь …почи-нали імпровізувати …припускалися перевитрат бюджету, вдавались до істотних іноземних позичок, скорочували обсяги капіталовкладень на користь поточного споживання …з метою умиротворити незадоволене населення й одержати підтримку суспільства…» [166, с. 56]. «Хвилиночку, хвилиночку, про яку, власне, країну йдеться — про СРСР, чи про сучасну Україну?», — може спитати читач. Запитання закономірне, але відповідь на нього — поза межами цієї книги. Можна тільки погодитись із авторами книги [166, с. 12]: «Досі жодній країні не доводилося одночасно шукати виходу з кризи державної платоспроможності, здійснювати ринкові реформи й проводити структурну перебудову еконо-міки». У той же час цівілізований світ повною мірою використовував умови «самоуправління» в суспільстві. «Ці три умови — наявність гнучких цін, приватної власності та конкуренції — є центральними для ринкової економіки» [166, с. 43]. Звісно, це не означало, що там не було своїх періклів, які «зверталися до всіх своїх громадян…» — без цього взагалі ніяке управління (включаючи «само…») неможливе, бо всі складні системи ієрархічні за своєю природою. Але, по-перше, вони звертались, щоб їх послухали (це — передумова демократії), а не зразу обов’язково послухались (…наслідок диктатури), а по-друге, оскільки «громадяни вирішують все», включаючи добір кадрів, що вирішують не все, а тільки те, що їм наказано тими ж громадянами, «інформативний баланс» забезпечується без великих жертв. 1.7.2. І знову зустріч в іншій сукні Так чи інакше, але ніяка система не може існувати без реалізації управління, що забезпечує її єдність і цілісність …за своєчасної, повної і несуперечливої інформації. Тобто, поняття «управління» є визначальним під час побудови яких завгодно моделей складних систем. Але еволюційно програмно-цільо¬вий розвиток людської цивілізації приводив до збільшення розмірів площі Перікла. Та справа не тільки в розмірах. Різко зросла в системах кількість взаємозв’язків, якими вже не можна знехтувати при управлінні. Назвемо такі зв’язки істотним. Суттєвість того чи іншого зв’язку має сенс тільки по відношенню до вибраної мети, критерію управління та специфіки відповідної інформаційної системи (ІС). Коли на вулицях Лондона з’явились перші автомобілі, то перед ними повинна була йти людина із прапорцем, попереджаючи про суттєвість зв’язку пішоходів і авто. Звісно, з точки зору важливості такого зв’язку в принципі «суттєвість» залишилась, але специфіка людей як ІС явно дещо змінилась, про що свідчить сумна статистика дорожніх пригод. Так чи інакше, раніше цілі людини із сучасного погляду не відрізнялись великою розмаїтістю, а плата за помилку стосувалася в основному її самої. У сучасних умовах кількість суттєвих зв’язків різко зросла, і помилка навіть однієї людини може призвести до тяжких наслідків великого масштабу. Можна заперечити, що в принципі так було завжди, бо, скажімо, помилка Цезаря або того ж Перікла дорого коштувала, та все ж таки це стосувалось частіше в основному громадян держав, що могли зібратись «на площі». Щоправда, і зараз багато хто не проти заповітів Перікла, в усякому разі під час виборів, та й періклів щось дуже багато на «площі», що розрослась до всього світу. Можливо, у принципі ніщо не нове під місяцем, але чи не переходить «кількість у якість» в умовах глобалізації, про яку не безпідставно говорять розумні економісти, та безпідставно форсують не завжди розумні політики. Нехай всього лише вісім осіб приймає позитивне чи негативне рішення з різних питань. У такому випадку може бути 28 = 256 різних розподілів відповідних рішень. Якщо кожне з цих рішень істотне і може привести до одного з двох суттєвих наслідків, то в загальному випадку можливі 2256 взаємозв’язків прийнятих рішень із можливими наслідками. Зазначимо, що це число не набагато менше (як вважають деякі фізики) за кількість усіх електронів і протонів у Всесвіті [17]. Звісно, якщо рішення зведуться тільки до того, щоб вирішити, кому і коли виступити по телебаченню, навряд чи ми будемо хвилюватись про механізми взаємозв’язку рішень і наслідків. Якщо ж від розподілу рішень цих восьми осіб залежить доля мільйонів людей, то кожен з 2256 зв’язків може виявитися суттєвим. Зрозуміло, важливий не кожний «індивідуальний» розподіл рішень, а тільки деякі їхні множини, що приводять до одних і тих самих наслідків (множини еквівалентних рішень), які визначаються за тими чи іншими правилами, найбільш поширеним із яких є правило більшості. Тому в реальних ІС існують деякі процедури, що ґрунтуються на тих чи інших правилах типу зазначеного, що дають змогу визначати множини еквівалентних рішень. Будемо називати дії такого типу процедурами факторизації тієї чи іншої множини або системи. Таким чином, у загальному випадку факторизація — це деяка процедура, що замінює дану систему більш простою еквівалентною вихідній у рамках заданих критеріїв. Звісно, йдеться про заміну інформативних систем (СІ), хоча в історії добре відомі випадки перенесення цього й на ІС (хіба, скажімо, тоталітарна система, винищуючи тих, хто з нею не згодний, не «факторизує» множину своїх громадян до рівня своїх розумових можливостей побудови відповідних СІ?). Отже, факторизація в принципі дозволяє вибирати ефективні рішення. Але тільки «в принципі» — і в цьому основна проблема сучасної цивілізації. Тут можна було б пофантазувати, що з розвитком інформаційних технологій всенародні референдуми стануть звичним явищем і «площа Перікла» розшириться до меж країни, а може й Всесвіту (досить згадати ІНТЕРНЕТ). Так-то воно так, але чи завжди права більшість? А якщо ні, то хто вибере ті правила і процедури, за якими буде визначатися істина? Та й що це, власне, таке? Можна тільки констатувати, що зі зміною критеріїв зв’язки, які раніше здавалися суттєвими, можуть перестати бути такими, і навпаки. Важливо і незаперечно, що зі зростанням кількості суттєвих зв’язків факторизація систем, як правило, ускладнюється або доводиться
Вы читаете Інформатика інвестування
