Коротко особливості цієї ситуації можна записати у вигляді: 1) кількість альтернатив і їхніх композицій по суті скінченна; 2) А = Аt, К = Кt, Р = Рt; 3) (1) моменти «вибору», що передують t: t1, t2,…, tm; 4) ПВ для більшості соціально-економічних задач є погано описуваним поняттям (ми тут явно не виділяли з ПВ окремо О та СК). Розв’язати цю задачу — це знайти такий план Рt, який би задовольняв найкращим чином СК Анни у рамках існуючих ПВt. Як бачимо, «Задача Анни» дуже складна (саме тому ми з неї і почали), але за постановкою вона нічим не відрізняється, наприклад, від задачі вибору: • варіантів проекту, зокрема, інвестиційного, • найкращої стратегії розвитку української (або якої завгодно) економіки, • найцікавішої структури книги її автором, • оперативного планування виробництва, • Верховної Ради і навіть Президента, • дружини, та й взагалі… будь-кого. І саме в цьому сила абстракції взагалі і теорії абстрактних систем (ТАС) — математики, зокрема (а взагалі-то… АТС). Звісно, поставити задачу ще не означає її розв’язати. Треба визначити всі залежності, що входять до системи (1) у явному вигляді, а якщо ні, то зробити відповідні припущення щодо них. І тут постає логічне (та тільки на перший погляд!) заперечення: «то навіщо це все, оскільки ми, не користуючись ніяким формалізмом на гуманітарному рівні, все одно, по суті, вирішуємо ці задачі». Так-то воно так, але, напевне, вирішуємо не завжди найкращим чином, про що свідчать результати, зокрема, розвитку України, та й відносно формалізму ще треба подумати. А які очевидні переваги виникають при такій формалізованій постановці задач, якщо визначити все безпосередньо неможливо? Зазначимо хоч би те, що тепер різні припущення стосовно всіх понять, що їх подано у вигляді співвідношень (1), можуть бути чітко зафіксовані, обговорені і прийняті або відхилені. При цьому ясно всім, про що йде мова, і дьюїзм у принципі неможливий як у відвертій формі — «я сказав», так і у «демократичній» — «народ говорить». А що стосується практики, що, як відомо, є «критерієм істини», то розвиток сучасної техніки і технологій, які, зрештою, ґрунтуються, я вважаю, на одній (хай навіть кількох) дедуктивних моделях, говорить сам за себе. Інша справа, що для більшості задач, що успішно вирішуються в сучасній негуманітарній сфері, особливості «задачі Анни» вже не є погано описуваними, ідентифікованими і навіть не погано специфікованими, хоч інколи на перший погляд деякі припущення здаються ускладненими. Так, у багатьох успішно вирішених задачах «кількість альтернатив…» вважається нескінченною, що просто дає змогу використовувати дуже зручний математичний апарат. Але після відповідної агрегації ми «по суті» маємо справу зі скінченною їх кількістю. З якою їхньою кількістю має справу природа чи Бог, людство, в усякому разі поки що, не знає. Так чи інакше, в усіх випадках ми вирішуємо задачу вибору, правда, в несоціальній сфері у більш простому випадку, коли час¬то ПВ не залежать від часу і має явне вираження, а структура «графа Анни» при відповідній матриці суміжності (навіть нескінченній) теж стала в часі. Проте методологічно це ті самі задачі програмування, що відрізняються просто різним рівнем складності. Саме ця спільність дозволяє говорити про системи незалежно від того, що вони собою являють. 2.2. ФОРМАЛІЗУЄМОСЯ… Сама назва цього розділу може зразу ж викликати супротив — можна формалізувати якусь модель, а себе…? Та згадаймо, що робиться з людьми в армії або в колишньому СРСР, або на екзаменах. Так, звісно, в усіх цих випадках (та й в багатьох інших) формалізуються деякі відносини між людьми (ІС) на базі якихось усім зрозумілих, а отже формалізованих, моделей (СІ). І якщо навіть на початку дехто не повністю щось розуміє, то згідно з принципом «не знаєш — навчимо, не хочеш — змусимо», цей дехто вже не буде виділятись оригінальністю. — Так що це, автор закликає нас до стандартизації відносин і перетворення людини в такого собі робота? — може, м’яко кажучи, твердо запитати читач. — Так, автор закликає до стандартизації відносин і перетворення людини на такого собі робота… там, де вона не може (з об’єктивних чи суб’єктивних причин) бути людиною, тому що інакше не можна забезпечити той рівень зв’язності в суспільстві, який дозволятиме якомога рідше виконувати цей заклик автора. А взагалі-то в цьому розділі розглядатимуться на формалізованому рівні ТАС (це, щоб читач не забував про першу частину книги і попередній розділ), деякі можливі моделі, пов’язані з ІНФОРМАТИКОЮ, які в наступних кількох розділах обговорюватимуться неформально, виходячи із ситуації у відомому мультфільмі: «Ой, він мене полічив…», але ж потім «я» зрозумів, що це означає. 2.2.1. Н-моделі і Р-моделі Анна думала… моделювала. При цьому ціль моделювання ясна — вибір якоїсь послідовності альтернатив, причому таким чином, щоб в кожний момент часу було вибрано завжди лише одну альтернативу. Тут доречно звернути увагу на той принциповий факт, що вибір якоїсь альтернативи серед багатьох — це, по суті, явне або неявне їх ранжування за тією або іншою шкалою (див. розділ 2.5). Отже, якщо визначити моделювання як заміну одних об’єктів, зв’язків і процесів іншими так, аби між ними дотримувалася визначена відповідність, то і людина і машина як ІС моделюють. Розбіжність може полягати тільки в характері моделей і точності відповідності. Якщо позначити те, що моделюється (модельовану систему), буквами МС, а її деяку модель (систему моделюючу) буквами СМ, то щойно сказане можна умовно записати у вигляді поки практично малозмістовного виразу МС > СМ. (1) Чи можна вважати, що МС — це фрагмент об’єктивної, а СМ — «суб’єктивної» реальності? Але слово «модель» вживається і тоді, коли і МС і СМ належать до однієї і тієї самої «реальності» (так, муляж — модель людини, а думки іноді — моделі почуттів?). Якщо ж, наприклад, інженер перевіряє свої розрахунки на деякій експериментальній установці, то ця установка є об’єктивною моделлю його суб’єктивних уявлень. Так що така класифікація, по суті, безпредметна. Це природно і поки (1) — це просто скорочений умовний запис того, що деяка система МС моделюється за допомогою іншої системи СМ в інтуїтивно описаному вище змісті. А проте деяку класифікацію моделей на основі співвідношення (1) ми все-таки запропонувати можемо. 1) МС може існувати (об’єктивно чи суб’єктивно) як деяка система, яку ми хочемо вивчити, побудувавши з цією метою СМ; це відповідає звичайному інтуїтивному розумінню слова «модель», і в цьому випадку СМ називатимемо номіналістичною моделлю (Н-моделлю). 2) СМ — система, яка нам відома і на якій ми перевіряємо істинність якоїсь іншої системи МС; таке розуміння моделі звичайно використовується в теорії моделей [161], ми називатимемо її реалістичною (Р-моделлю [28]). Ми з читачем вже ознайомилися з цією термінологією
Вы читаете Інформатика інвестування
