усередині класу об’єктів за нехарактеристичною для класу властивістю), що, зрештою, приводить до визначених схем і засобів переробки інформації — струк¬тури інтелекту. Очевидно, це відповідає діаграмам (3) і (5) підрозд. 2.2.2, а інваріанти, про які говорить Піаже, мабуть, близькі до М-понять (і ?-інваріантам в АТС [34]). За Піаже існують чотири вікові стадії: 1) сенсомоторна (до двох років), реальність відбивається за схемою сприйняття — відповідна дія; 2) доопераційний інтелект (від двох до семи років): істотні властивості відбиваються наочно, операції — уявлення дій над речами; 3) (вісім — одинадцять років): класифікація і серіація провадяться на основі понять про істотні ознаки за неодмінної опори на реальні уявлення, логічні структури, що виникли, мають предметний характер; 4) стадія формальних відношень (11—15 років): поняття звільняються від свого матеріального носія — речі — і виступають як ідеальні моделі відношень, виникає можливість справжнього «теоретичного навчання». Діяль¬ність і дозрівання — ось формула мислення за Піаже (цит. за [200]). Вам, шановний читачу, нічого не нагадують ці «стадії», зокрема, коли Ви думаєте про еволюцію української держави, або Вашої підготовки до іспиту? Читач: — Ну до чого цей автор в’їдливий… Та розумію я, розумію, що все це ІС, котрі розвиваються за ЕПЦМ. — Вибачаюсь і за себе, і за Піаже, який явно цього не розумів, бо був тільки психологом, а не сучасним економістом, що разом із великими економістами минулого і сучасності (як це проілюстровано в попередній частині книги) є, по суті, інформатиком, тобто використовує по суті не спеціальні, а «інформативні» моделі. Читач: — Усе це добре, якби було зовсім ясно, яка все-таки різниця між поняттями «поняття», «М-поняття» і Н-поняття, а то чомусь весь час згадується Оккам. — Я розумію, що читач теж вміє «каламбурити» і це значить, що є надія «прокаламбурити» разом до кінця книги в рамках зростаючого на основі ЕПЦМ інформативного перерізу. А тепер по суті: зовсім ясно, що «зовсім ясно», поки не створено відповідних формалізованих моделей, не буде. Яке завгодно поняття може бути Н-поняттям, якщо його не доводити до свідомості, тобто не синтезувати відповідну логічну модель. Проте Н-поняття, як і М- поняття, як яке завгодно поняття, є комплекс¬ним — модульним і завжди має якусь (нехай підсвідому) модель. Таким чином, поділ цей (поки що принаймні) погано специфікований, тому без необхідності не буде суворо дотримуватись. — Так навіщо ж його вводити? — Щоб було що робити психологам, а може, і самому читачеві, синтезуючи моделі взаємозв’язку «свідомого» і «підсвідомого» для ІС—СІ, під час аналізу, скажімо, деяких рішень для різних СС (бачте, як я обережно… в рамках Н-поняття страху…). А для того, щоб все-таки щось «загальнозначуще» визначити, виділимо разом із програмістами, що безумовно люблять точність і використовують зараз дуже ефективний метод — об’єкт¬но-орієнтоване програмування (ООП), серед понять (зокрема і М-понять) такі, що індексують об’єкти. Читач: — А це ще що за «подарунок» Оккаму? «Об’єкт являє собою конкретний упізнаваний предмет, одиницю або сутність (реальну чи абстрактну), що має чітко визначене функціональне призначення в даній предметній області… об’єкти можуть бути відчутними, але мати розмиті фізичні межі: ріки, туман чи натовп людей. Подібно до того, як той, хто взяв у руки молоток, починає бачити в усьому навколишньому тільки гвіздки, той, хто проектує з об’єктно-оріентованим мисленням, починає сприймати весь світ у вигляді об’єктів». Це з книги одного із найвидатніших програмістів сучасності — Г. Буча [43, с. 92]. — Це що, вид параної, а що ж тоді не об’єкт? — це читач. — Буч: «…атрибути, такі як час, краса, колір, емоції (наприклад, любов чи гнів). Одначе, потенціально все перелічене — це ознаки, притаманні об’єктам. Можна, наприклад, стверджувати, що якась людина (один об’єкт) кохає свою дружину (другий об’єкт), або що конкретний кіт (ще один об’єкт)— сірий». Читач: — Все, з мене досить, піду в монастир. — Підемо разом… у підрозділі 2.4.3, а до того ще поспілкуємося з розумними людьми. 2.3.3. Мова про мову не на рівні промови Припустимо, що ми ув’язнені в циліндричну вежу і перед нами по колу розташовано N дверей, причому ми не знаємо, ні як потрапили в цю вежу, ні що нас очікує. Природно, нам захочеться вийти з неї. Якщо всі двері здаються однаковими й у нас немає ніяких інших підстав віддати перевагу тим або іншим дверям, ми будемо послідовно відчиняти одні за одними в пошуках виходу. А якщо дверей занадто багато? Очевидно, ми спробуємо все-таки спочатку знайти якісь шляхи скорочення варіантів перебору. Ці шляхи можуть засновуватись і на нашому попередньому досвіді, і на можливих відмінностях у дверях, що при більш уважному вивченні нам вдасться виявити. Для цього нам потрібно «придивитися» і «подумати», у результаті чого, можливо, ми знайдемо більш придатний варіант, ніж прямий перебір. Але це означає, що ми починаємо синтезувати Н-модель ситуації, в яку ми потрапили. Нехай при більш уважному огляді дверей виявиться, що на деяких із них є смужки різних кольорів. Тоді можна зменшити кількість об’єктів перебору, вважаючи, що всі двері одного кольо¬ру мають однакові властивості (припущення, що, звичайно, може бути і хибним). Якщо двері позначені, скажімо, усього чотирма кольорами, то спочатку нам достатньо перевірити тільки те, що криється за чотирма дверима (по одній для кожного кольору). Хід міркувань може бути, наприклад, таким: «Переді мною двері різних кольорів, перевірити усі не встигну. Виходить, буду відчиняти тільки по одних дверях даного кольору. Але з яких почати, адже за ними може бути не тільки вихід? Почну з жовтих. Жовтий колір — колір сонця. Або почну з зелених. Зелений — колір рослин, а виходить, життя». Тут важливі такі обставини: 1) шляхом використання, зокрема, Н-понять і синтезу якихось Н-моделей ми скорочуємо перебір; 2) ці Н-поняття, або в загальному випадку поняття (хоч це й сумнівно для таких умов) індексують Н-моделі, «ступінь загальнозначущості» яких різний (так, чорні двері навряд чи хтось відчинить спочатку, а от зелені або жовті — це вже хто як); 3) усі поняття: «Я, двері, колір, вихід, сонце» і т. ін. — засновані на попередньому досвіді і є зовнішніми щодо синтезованої Н-моделі; ще в частині 1 такі поняття у більш загальному випадку були названі екзогенними; 4) так як поняття індексують, позначають деякі моделі, можна говорити і про екзогенні моделі (Н і Р) стосовно даної; 5) рішення, які двері вибирати, що виникло на основі якихось міркувань, можна вважати індикатором того, що Н-модель стала Р-моделлю (у тому чи іншому випадку). Природно, постає запитання, як виникають взагалі будь-які інші М-поняття, крім екзогенних, які, як правило, спочатку — Н-поняття? Для того, щоб відповісти на це запитання, звернімося до обговорення такого М-поняття, як мова. Ми вже з’ясували, що будь-яка Н-модель має індивіди моделювання ІМ. Але використовуючи тільки ці індивіди, очевидно, жодну модель побудувати не можна. Необхідно ще мати деякі свідомі або підсвідомі правила, на основі яких із ІМ можна будувати різноманітні вирази. Систему моделювання СМ, що складається з таких правил і множини ІМ, назвемо мовою. Якщо ці правила явно сформульовані в загальнозначущому вигляді, а ІМ у цьому самому сенсі явно зазначені і загальнозначущі, то мову вважатимемо формалізованою.
Вы читаете Інформатика інвестування
