– Якщо я завдала вам клопоту, то піду кудисьінде, – сказала дівчина.
– Залишайся тут, я не проти, – відповів Тенґо. – Тобі ж нема куди податися.
Фукаері коротко кивнула.
Тенґо випив холодного ячмінного чаю, вийнятого з холодильника.
– Мати справу з розлюченими шершнями неприємно, але доглянути тебе всетаки зумію.
Якусь хвилину Фукаері пильно дивилася на Тенґо, а потім сказала:
– Ви стали іншим, ніж були досі.
– У чому?
Фукаері на мить скривила дивно губи. Мовляв, важко пояснити.
– Можеш не пояснювати, – сказав Тенґо. Мовляв,
Виходячи з кімнати, Тенґо наказав дівчині:
– Коли телефонуватиму, то за третім дзвінком покладу слухавку. Потім ще раз подзвоню. Тоді поговоримо. Зрозуміла?
– Зрозуміла, – відповіла Фукаері й повторила, ніби читаючи переклад напису на стародавньому пам'ятнику. – За третім дзвінком покладете слухавку. Потім ще раз подзвоните. Тоді поговоримо.
– Не забудь, бо це дуже важливо, – сказав Тенґо.
Фукаері кивнула двічі.
Коли після двох лекцій Тенґо зайшов в учительську й готувався йти додому, до нього підійшла жінка з приймальні и повідомила, що до нього прийшов чоловік на прізвище Усікава. Сказала вибачливо, як посланець, що приніс небажану новину. Дружньо всміхаючись, Тенґо їй подякував. Адже не годилося докоряти посланцеві.
Усікава сидів у кафетерії поряд з фойє і за чашкою кави з молоком чекав на Тенґо. Як не крути, а кава з молоком йому не підходила. В середовищі молодих бадьорих учнів незвичність його зовнішності ще більше впадала у вічі. Здавалось, ніби коло нього земне тяжіння, густина атмосфери й заломлення світла не такі, як усюди. Здалека він сам справдітаки скидався на прикру новину. У переповненому на перерві кафетерії за столом на шість осіб, за яким сидів Усікава, не було нікого. Як антилопи, що уникають вовків, учні, підкоряючись природному інстинкту, не наближалися до нього.
Купивши кави перед прилавком, Тенґо сів з нею у руці навпроти Усікави, який саме тоді доїдав пиріжок з кремовою начинкою. На столі лежала зіжмакана обгортка від нього, а біля рота висіли його крихти. Пиріжок з кремовою начинкою також йому не підходив.
– Каванасан, давно вас не бачив, – привітався Усікава, злегка підвівшись із стільця. – Вибачте, що заявився, як завжди, несподівано.
Не відповідаючи на привітання, Тенґо почав:
– Напевне, ви прийшли по мою відповідь? Відповідь на недавню пропозицію.
– Саме так, – відповів Усікава. – Якщо говорити коротко.
– Усікавасан, ви можете сьогодні трохи конкретніше й чесніше сказати, що хочете від мене? Взамін за оту фінансову допомогу.
Усікава сторожко оглянувся. Але навколо не помітив нікого підозрілого, а учні галасували в кафетерії так голосно, що боятися підслуховування не мав підстав.
