1Q84. Книга ІІ

– Але у сховищі ти сама їла? – поцікавився Тенґо.

Дівчина кивнула.

– Де було твоє сховище?

– Далеко. Сенсей його мені підшукав.

– І чим же ти харчувалася?

– Готовими до вживання продуктами. У пачках, – відповіла вона. – Ось таких страв, як зараз, давно не їла.

Кінчиками хасі¹³ Фукаері довго очищувала ставриду від кісток. Підносила до рота й неквапливо жувала. Наче смакувала чимось рідкісним. Потім ковтнула супу, оцінила його смак, а після того, поклавши хасі на стіл, задумалася.

Приблизно о дев'ятій Тенґо здалося, ніби десь далеко прокотився неголосний грім. Ледьледь відслонивши штору, він побачив, як по темному небу одна за одною пливли зловісні хмари.

– Так, як ти казала, погода дуже збурилася, – заслонивши штору, сказав Тенґо.

– Бо карлики бешкетують, – із серйозним виразом обличчя сказала Фукаері.

– Якщо карлики бешкетують, то погода зазнає різкої зміни?

– Як коли. Бо погода залежить від того, як її сприймають.

– Питання в тому, як її сприймають?

Фукаері хитнула головою.

– Не знаю.

Не знав цього й Тенґо. Погода здавалася йому цілком незалежним об'єктивним станом. Але дискусія на цю тему, напевне, нічого не дала б. Тому він вирішив поставити інше запитання:

– Може, карлики на щось сердяться?

– Їх щось дратує, – відповіла дівчина.

– Що саме?

Фукаері хитнула головою.

– Скоро зрозумієте.

Помивши в умивальнику посуд, обтерши його і поставивши у буфет, вони сіли за стіл одне напроти одного й пили чай. Хотілося пива, але Тенґо подумав, що сьогодні краще обійтися без алкогольних напоїв. У навколишній атмосфері вчувалася якась небезпека. У разі, якби щось сталося, краще бути з тверезим розумом.

– Може, варто заснути рано, – сказала Фукаері. І, як чоловік на картині Мунка, що гукає на мості, приклала долоні до щік. Але сама не кричала. Хотіла спати.

– Гаразд. Можеш скористатися моїм ліжком. А я, як того разу, спатиму на дивані, – відповів Тенґо. – Не турбуйся. Бо я засну будьде.