1Q84. Книга ІІ

– Однак якщо вони не можуть нічого зробити нам, то чи не зроблять чогось нашим спільникам? – запитав Тенґо.

– Така річ не виключена.

– Можуть загнати їх у скрутне становище.

Певний час, примруживши очі, Фукаері дивилася, немов моряк, який намагається почути голоси утоплеників. А потім сказала:

– Залежно від обставин.

– Можливо, таку силу карлики застосували до моєї заміжньої подруги. Щоб мене попередити.

Фукаері повільно витягла з під ковдри руку, пошкрябала вухо й знову її заховала.

– Карлики не все можуть зробити.

Тенґо прикусив губу. А потім сказав:

– А на що конкретно вони здатні?

Дівчина хотіла щось сказати, але передумала. Невисловлена думка пірнула туди, де була перед тим. Кудись у темну глибінь.

– Ти казала, що у карликів є розум і сила.

Фукаері кивнула.

– Однак і вони поставлені в певні межі.

Фукаері знову кивнула.

– Бо живуть у лісі й коли виходять з нього, то не можуть повністю виявити своїх здібностей. І в цьому світі існують цінності, які здатні протидіяти їхньому розуму й силі. Ти це мала на увазі?

Дівчина промовчала. Можливо, запитання видалося їй надто довгим.

– Ти колинебудь зустрічалася з карликами?  – спитав Тенґо.

Фукаері дивилася на нього розгублено – так, ніби не зовсім добре розуміла суть запитання.

– Колинебудь бачила на власні очі, який вони мають вигляд? – повторив він.

– Бачила, – відповіла дівчина.

– Скількох карликів бачила?

– Не знаю. Бо їх не можна порахувати на пальцях.

– Але не одного?