1Q84. Книга ІІ

Злегка розтуливши рот, Аомаме не знаходила слів для відповіді. Тільки тихо дихала.

А чоловік провадив далі:

– Не соромтесь цього. Це – природна людська звичка. І він так само робить, думаючи про вас, і тепер.

– Звідки ви таке…

– Звідки я таке знаю? Інформацію сприймаю слухом. Бо моя робота полягає в тому, щоб слухати голос.

Аомаме кортіло голосно зареготати й водночас заплакати. Але вона не спромоглася цього зробити. Застигнувши в розгубленості, вона незворушно мовчала.

– Не треба боятися, – сказав чоловік.

– Боятися?

– Ви боїтеся. Так само, як люди у Ватикані боялися визнати геліоцентричну теорію будови Всесвіту. Причина була не в тому, що вони вірили в безпомильність геоцентричної теорії. Вони лише боялися нового становища, до якого могло спричинитися визнання геліоцентричної теорії. Боялися, що в такому разі їм самим доведеться перебудовувати власну свідомість. Правду кажучи, католицька церква навіть зараз офіційно не визнає геліоцентричної теорії. Так само й ви боїтеся скинути міцний захисний панцир, який досі облягає ваше тіло.

Обхопивши долонями обличчя, Аомаме кілька разів схлипнула. Не хотіла цього робити, але ніяк не могла стриматися. Хотіла вдати, що сміється, але їй це не вдалося.

– Вас обох, так би мовити, привіз у цей світ той самий поїзд, – спокійно мовив чоловік. – Тенґокун спільно з моєю дочкою розпочав антикарликову діяльність, а ви, з іншої причини, взялися знищити мене. Інакше кажучи, ви обоє робите дуже небезпечну справу в дуже небезпечному місці.

– Ви хочете сказати, що чиясь воля хоче від нас таких учинків?

– Можливо.

– Власне, для чого? – спитала Аомаме й відразу збагнула, що зробила це даремно. Отримати відповідь зовсім не сподівалася.

– Найприйнятніший спосіб розв'язання цієї проблеми полягає в тому, щоб ви десь зустрілись і, взявшись за руки, залишили цей світ, – не відповідаючи на запитання, сказав чоловік. – Однак це нелегко зробити.

– Нелегко зробити, – машинально повторила Аомаме.

– На жаль, дуже м'яко кажучи, це нелегко. Якщо бути відвертим, то взагалі неможливо. Бо ваш супротивник, як би ви його не називали, потужний.

– Тому… – сухим голосом сказала Аомаме й відкашлялася, її розгубленість уже вляглася. «Зараз не час плакати», – подумала вона. – Тому з'явився ваш план, чи не так? Взамін за безболісну смерть для вас ви можете мені щось запропонувати. Якийсь інший вибір.

– Ви страшенно догадливі, – відповів чоловік, усе ще лежачи долілиць. – Це правда. Мій план пов'язаний з вибором для вас і Тенґокуна. Можливо, він вам не сподобається. Але всетаки це вибір.

– Карлики бояться втратити мене, – сказав чоловік. – Бо моє існування все ще їм потрібне. Як їхній представник я для них дуже корисна людина. Знайти мені заміну непросто. Поки що наступника на моє місце не підготовлено. Щоб стати їхнім представником, треба задовольняти чимало важких умов, а я був рідкісною людиною, яка всім цим умовам відповідала. Тож вони бояться мене втратити. Якби це сталося, то тимчасово утворилося б порожнє місце. Тому вони хочуть запобігти моїй смерті. Хочуть ще трохи продовжити мені життя. Громовиця, яка лунає надворі, – це ознака їхнього гніву. Однак вони не спроможні безпосередньо на вас вплинути. Лише попереджають своїм гнівом. З тієї ж причини вони, можливо, витонченим способом довели до загибелі вашу подругу. І, мабуть, так само якимось способом завдадуть шкоди Тенґокуну.

– Завдадуть шкоди?

– Тенґокун написав оповідання про карликів та їхні дії. Еріко запропонувала сюжет оповідання, а Тенґокун перетворив його на досконалий текст. Це їхня спільна робота. Оповідання зіграло роль антитіл, спрямованих проти карликів. Видане у вигляді книжки, воно стало бестселером і позбавило карликів, принаймні тимчасово, різних можливостей, а також обмежило простір для кількох їхніх дій. Сподіваюсь, ви чули, що його заголовок – «Повітряна личинка».