— Твоя воля, малий, — відказав доглядач, — ти ще, видно, дурний хлопець. Якби ти був придворним карликом, то міг би нічого не робити, їсти, пити, веселитися й ходити в гарному вбранні, а ти хочеш на кухню! Але ми ще подивимося. Навряд чи ти такий вправний кухар, щоб готувати страви самому герцогові, а для кухарчука ти занадто гарний.
Сказавши це, доглядач відвів Якоба до начальника кухні. Карлик вдарив йому чолом найнижче і сказав:
— Шановний добродію, чи не потрібен вам гарний кухар?
Начальник кухні обдивився Якоба з голови до ніг і голосно розреготався.
— Ти хочеш бути кухарем? — вигукнув він. — Ти що, думаєш, у нас на кухні плити такі низенькі? Ти ж нічого на них не побачиш, навіть якщо станеш навшпиньки. Ні, мій маленький друже, той, хто тобі порадив піти до мене кухарем, поглумився з тебе.
І начальник кухні знову розреготався, а за ним — палацовий доглядач і всі ті, хто був у кімнаті. Якоб, однак, не зніяковів.
— Пане начальнику кухні! — сказав він. — Вам, напевно, не шкода дати мені одне-два яйця, трохи борошна, вина й приправ. Доручіть мені приготувати якусь страву й накажіть подати все, що для цього потрібно. Я зварю страву в усіх на очах, і ви скажете: «О це справжній кухар!»
Довго вмовляв хлопець начальника кухні, поблискуючи своїми маленькими оченятами і переконливо киваючи головою. Нарешті начальник погодився.
— Гаразд! — кинув він. — Давай спробуємо жартома! Ходімо всі на кухню, і ви теж, пане доглядачу палацу.
Він узяв палацового доглядача під руку і наказав Якобові йти за ним. Довго йшли вони якимись великими розкішними кімнатами і довгими хідниками й нарешті прийшли на кухню. Це було високе просторе приміщення з величезною плитою на двадцять конфорок, під якими день і ніч палав вогонь. Посередині кухні був басейн із водою, у якому тримали живу рибу, а по стінах стояли мармурові й дерев'яні шафки, вщерть набиті дорогим посудом. Поруч із кухнею, у десяти величезних коморах, зберігалися всілякі припаси й ласощі, що їх можна було знайти у Франції чи на Сході. Кухарі, кухарчуки, посудниці гасали по кухні туди-сюди і гриміли каструлями, пательнями, ложками та ножами. З появою начальника кухні всі завмерли на місці і запала мертва тиша; тільки вогонь і далі потріскував під плитою й вода, як і раніше, хлюпала в басейні.
— Що замовив сьогодні пан герцог на перший сніданок? — запитав начальник кухні завідувача сніданками — старого гладкого кухаря у високому ковпаку.
— Його світлість зволили замовити данський суп із червоними гамбурзькими галушками, — поштиво відказав кухар.
— Гаразд, — правив далі начальник кухні. — Ти чув, карлику, чого хоче з'їсти пан герцог? Чи можна тобі довірити такі складні страви? Гамбурзьких галушок тобі нізащо не приготувати. Це таємниця наших кухарів.
— Пусте, — відповів коротун (коли він був білкою, йому часто доводилося варити для баби ці страви). — Дайте мені для супу таких і таких-от трав і прянощів, сала дикого кабана, яєць і корінці. А для галушок, — докинув він тихіше, щоб його не чув ніхто, крім начальника кухні й завідувача сніданками, — а для галушок мені потрібні чотири сорти м'яса, крапля пива, гусячий жир, імбир і трава, що зветься «розрада шлунку».
— Честю клянуся, правильно! — скрикнув здивований кухар. — Який це чарівник учив тебе куховарити? Ти все точно перерахував. А про травичку «розрада шлунку» я й сам чую вперше. З нею галушки, напевно, ще краще вийдуть. Ти справжнє чудо, а не кухар!
— От ніколи б не подумав цього! — сказав начальник кухні. — Однак давайте влаштуємо випробування. Дайте йому продукти, посуд і все, що потрібно, і хай приготує герцогові сніданок.
Кухарчуки виконали його наказ, та коли на плиту поставили все, що потрібно, і карлик хотів узятися за приготування, виявилося, що він ледве дістає до верху плити кінчиком свого довгого носа. Довелося підсунути до плити стілець, Якоб став на нього й заходився готувати. Кухарі, кухарчуки, посудниці взяли його в щільне кільце й, широко розкривши очі від подиву, дивилися, як моторно й спритно він усім орудує.
Усе як слід підготувавши, карлик наказав поставити обидві каструлі на вогонь і не знімати їх, поки він не накаже. Потім хлопець заходився рахувати, а щойно дійшло до п'ятисот, крикнув: «Досить!»
Кухарчата забрали каструлі з вогню, і карлик запропонував начальникові кухні скуштувати його страву.
Головний кухар наказав подати золоту ложку сполоснув її в басейні і передав начальникові кухні. Той урочисто підійшов до плити, сьорбнув супу і закусив галушкою. Тоді примружив очі від насолоди, кілька разів цмокнув язиком і сказав:
— Таки смачно, присягаюся честю! Чи не хочете і ви переконатися, пане палацовий доглядачу?
Доглядач палацу уклінно взяв ложку, спробував і мало не підскочив від задоволення.
— Ваше мистецтво варте хвали, дорогий завідувачу сніданками, — сказав він, — ви прекрасний, досвідчений кухар, але такого супу і таких гамбурзьких галушок вам приготувати ще не вдавалося.
Кухар і собі спробував обидві страви, шанобливо потиснув карликові руку і сказав:
— Малий, ти — великий майстер! Твоя травичка «утіха шлунку» надає супу і галушкам особливого смаку.
Цієї миті у кухні з'явився слуга герцога і зажадав сніданок для свого пана. Страву негайно налили в срібні тарілки і послали вгору. Начальник кухні, дуже задоволений, відвів коротуна в свою кімнату і хотів було його розпитати, хто він і звідки з'явився. Але щойно вони всілися й почали розмову, як за начальником прийшов посланець од герцога і сказав, що його кличе герцог. Начальник кухні хутко вдягнув своє найкраще вбрання і вирушив услід за посланцем до їдальні.
Герцог сидів задоволений. Він з'їв геть усе, що було на тарілках, і витирав губи шовковою хусточкою. Його обличчя сяяло, і він солодко мружився від задоволення.
— Послухай, — сказав він, побачивши начальника кухні, — мені завжди подобалося, як ти готуєш, але сьогодні сніданок був аж надто смачний. Скажи мені, як звуть кухаря, який його приготував: я пошлю йому декілька дукатів у нагороду.
— Пане, це дивна історія, — відказав начальник кухні і розповів герцогові, як уранці до нього привели карлика, який конче хотів стати палацовим кухарем. Герцог, вислухавши його розповідь, дуже здивувався. Він наказав покликати карлика і заходився його розпитувати, хто він такий. Бідолашному Якобу не хотілося говорити, що він сім років був білкою і служив у старої, але й брехати хлопець не любив. Тому він тільки сказав герцогові, що у нього тепер немає ні батька, ні матері і що його навчила куховарити одна стара. Герцог нічого не розпитував і хіба що довго потішався над дивним виглядом карлика. Нарешті сказав йому:
— Хай і так, залишайся у мене. Я призначу тобі в рік платню в п'ятдесят дукатів, дам один вихідний костюм і, крім того, дві пари штанів. За це ти щодня сам готуватимеш мені сніданок, спостерігатимеш за тим, як варять обід, і взагалі наглядатимеш за моєю кухнею. До того ж усім, хто у мене служить, я даю прізвиська. Тебе я назву Карлик Ніс, і ти отримаєш звання помічника начальника кухні.
Карлик Ніс доземно вклонився герцогові, поцілував йому ноги і пообіцяв, що не зрадить своєму доброчинцеві ніколи. Коли герцог відпустив його, Якоб радісний повернувся на кухню. Тепер нарешті хлопець міг не турбуватися про свою долю і не думати про те, що станеться з ним завтра.
Він вирішив гарненько віддячити своєму господареві, і не тільки сам правитель країни, а й усі його придворні не могли нахвалитися маленьким кухарем. Відтоді як Карлик Ніс поселився в палаці, герцог став зовсім іншою людиною. Раніше він полюбляв жбурнути в кухарів тарілку чи склянку, коли йому не сподобалася їхня страва, а одного разу так розсердився, що пожбурив у самого начальника кухні погано просмажену телячу ногу. Нога втрапила бідоласі в лоб, і він після цього три дні пролежав в ліжку. Всі кухарі тремтіли від страху, коли готували страви.
Та з появою Карлика Носа все змінилося. Герцог тепер їв не три рази на день, як раніше, а п'ять разів і лише хвалив кухарський талант коротуна. Усе здавалося йому дуже смачним, отож він день у день гладшав. Вельможа частенько запрошував карлика до свого столу разом з начальником кухні і наказував їм покуштувати страви, які вони приготували.
