Жителі міста дивом дивувалися з цього чудового карлика.
Щодня біля дверей палацової кухні юрмилася сила-силенна народу — всі просили і благали головного кухаря, щоб він дозволив бодай одним оком подивитися на те, як карлик готує страви. А міські багачі прагнули отримати в герцога дозвіл посилати на кухню своїх кухарів, щоб ті вчились у карлика куховарити. Це давало Якобові чималу копійку — за кожного учня йому платили в день по пів дуката, — проте він віддавав усі гроші іншим кухарям, щоб ті йому не заздрили.
Так Якоб прожив у палаці два роки. Він був би, мабуть, навіть задоволений своєю долею, якби не згадував так часто про батька і матір, які не впізнали його і прогнали. Тільки це його і засмучувало.
І ось одного разу з ним трапилося таке.
Карлик Ніс дуже прискіпливо і майстерно купував запаси. Він завжди сам ходив на базар і вибирав для герцогського столу гусаків, качок, зелень та овочі. Якось уранці він пішов на базар по гусей
і довго не міг знайти достатньо жирних птахів. Він кілька разів пройшовся по базару, вибираючи найкращого гусака. Тепер уже ніхто не сміявся над карликом. Усі низько йому кланялись і шанобливо поступалися дорогою. Кожна крамарка була б щаслива, якби коротун купив у неї гусака.
Ходячи між рядами, Якоб раптом помітив у кінці базару, осторонь від інших торговок, одну жінку, яку досі не бачив. Вона так само продавала гусаків, але не розхвалювала свій товар, як інші, а сиділа мовчки. Якоб підійшов до неї і оглянув її гусаків. Вони були якраз такі, як хотів хлопець. Якоб купив трьох птахів разом з кліткою — двох гусаків і одну гуску, — поставив клітку на плече і подався назад у палац. І раптом він помітив, що два птахи ґелґочуть і лопотять крилами, як належиться хорошим гусакам, а третя — гуска — сидить тихо і навіть, здається, ніби зітхає.
«Ця гуска хвора, — подумав Якоб. — Щойно прийду до палацу, зараз же накажу її зарізати, поки не здохла».
І раптом птах, ніби вгадуючи його думки, мовив:
Якоб сахнувся від клітки.
— Оце чудасія! — закричав він. — То ви, виявляється, розмовляєте, пані гуско! Ніколи б не подумав! Не бійтеся, такого дивовижного птаха я не уб'ю. Готовий сперечатися, що ви не завжди ходили в гусячому пір'ї. Бо ж і я сам колись був маленькою білочкою.
— Твоя правда, — відказала гуска. — Я і справді не народилася птахом. Ніхто не думав, що Мімі, дочка великого Веттербока, зложить кості у кухні герцога.
— Не переймайтеся цим, дорога Мімі! — вигукнув Якоб. — Хіба я не чесна людина і не головний кухар його світлості? Обіцяю, що вас ніхто й пальцем не зачепить! Ви житимете в прекрасній клітці у мене в кімнаті, а я вас годуватиму і розмовлятиму з вами. А іншим кухарям скажу, що вигодовую гусака особливими травами для самого герцога. А щонайбільше за місяць я придумаю спосіб випустити вас на волю.
Мімі зі сльозами на очах подякувала карликові, і Якоб зробив усе, як і обіцяв. Він сказав на кухні, що вигодовуватиме гуску в особливий спосіб, якого ніхто не знає, і поставив її клітку в себе у кімнаті. Мімі отримувала не гусячу їжу, а печиво, цукерки й усілякі ласощі, і щойно в Якоба випадала вільна хвилинка, хлопець одразу ж заходив до неї погомоніти.
Мімі розповіла Якобу, що її перетворила на гуску і занесла в це місто одна стара чаклунка, з якою колись посварився її батько, знаменитий чаклун Веттербок, який живе на далекому острові на Балтиці. Карлик і собі розповів Мімі свою історію, і Мімі сказала:
— Я трохи тямлю в чарах — мій батько передав мені якісь зі своїх чаклунських талантів. Я гадаю, що стара зачарувала тебе чарівною травичкою, яку вона поклала в суп, коли ти приніс їй додому капусту. Якщо ти знайдеш цю травичку і понюхаєш її, ти, можливо, знову станеш таким самим, як усі люди.
Звісно, це не надто розрадило карлика: як же він міг знайти цю травичку? А проте, у нього зажевріла маленька надія.
За кілька днів після цього до герцога приїхав погостювати один князь — його сусід і друг. Герцог негайно ж покликав до себе карлика і сказав йому:
— Тепер настав час показати, чи вірно ти мені служиш і чи добре знаєш своє мистецтво. Цей князь, який завітав до мене на гостину, любить добре поїсти й розуміється на куховарстві. Дивися ж, готуй нам такі страви, щоб князь щодня дивувався. І не здумай, поки князь у мене в гостях, двічі подати до столу одну страву. Інакше не чекай від мене пощади. Бери в мого скарбника все, що тобі знадобиться, подавай нам хоч золото в салі, тільки б не зганьбитися перед князем.
— Не турбуйтеся, ваша милосте, — відповів Якоб, низько кланяючись. — Я вже зумію догодити вашому ласунові-князеві.
І Карлик Ніс натхненно взявся до роботи. Цілий день він стояв біля розпаленої плити й безупинно віддавав накази своїм писклявим голоском. Юрба кухарів і кухарчуків металася, ловлячи кожне його слово. Якоб не жалів ні себе, ні інших, щоб догодити хазяїнові.
Уже два тижні гостював князь у герцога. Вони їли щонайменше п'ять разів на день, і герцог був у захваті. Він бачив, що його гостеві подобаються страви карлика. На п'ятнадцятий день герцог покликав Якоба в їдальню, показав його князеві й запитав, чи задоволений князь мистецтвом його кухаря.
— Готуєш ти чудово, — сказав князь коротунові, — і розумієш, що значить добре їсти. За весь час, поки я тут, ти жодної страви не подав на стіл двічі, і все було дуже смачно. Але скажи мені, чому ти досі не почастував нас пирогом королеви? Це найсмачніший пиріг на світі.
У карлика аж у серці похололо: він ніколи не чув про такий пиріг. Але він не подав виду, що збентежений, і відповів:
— О пане, я сподівався, що ви ще довго пробудете в нас, і хотів почастувати вас пирогом королеви на прощання. Бо ж це — король усіх пирогів, як ви самі добре знаєте.
— Ах, он воно що! — сказав герцог і засміявся. — Ти ж і мене жодного разу не почастував пирогом королеви. Напевно, ти спечеш його в день моєї смерті, щоб востаннє побалувати мене. Але придумай на цей випадок іншу страву! І хай завтра на столі буде пиріг королеви! Чуєш?
— Слухаюся, пане герцог, — відповів Якоб і пішов, збентежений і засмучений.
Ось коли настав день його ганьби! Звідки йому знати, як печуть цей пиріг?
Він пішов до своєї кімнати, обливаючись гіркими слізьми. Гуска Мімі побачила це зі своєї клітки і пожаліла його.
