світ. Бути просто відьмою.
Відчувши, що вже повністю суха, Ґвен одяглася и заходилась перекладати свої речі до шафи. Вона привезла з собою лише невелику їх частину, і не тільки тому, що не хотіла обтяжувати себе в дорозі. Ці речі нагадували їи про останні два роки, проведені без Іскри, і вона вирішила взяти лише наипотрібніші з них — а згодом і їх замінити на нові.
Коли Ґвен закінчувала розбирати валізи, почувся стукіт у двері. Миттю визначивши особу гості (як же приємно мати повну відьомську силу!], вона поквапилася впустити її. Ввіишовши до передпокою, Еирін нерішуче промовила:
— Вибач, якщо невчасно, але язикаті Морін і Брі не дали нам поспілкуватися. От я и подумала.
— Ні-ні, все гаразд, — урвала її Ґвен, проводячи до вітальні.— Тобі я завжди рада, бо ти. Аи, до дідька обережність. — Вона рвучко обняла Еирін і палко прошепотіла. — Дякую тобі за все! Я твоя вічна боржниця. Спершу ти врятувала моє жалюгідне відьмаче життя, а тепер подарувала мені життя відьомське.
Дівчина вивільнилася з її обшмів і спантеличено закліпала очима.
— Ти сериозно, Ґвен? Невже справді віриш у цю дурницю? Навіть Мораґ мусила визнати, що поквапилася з висновками, а ти. на тебе я и подумати не могла. У жодному листі ти не обмовилася про це ні словом. Навіть натяку в них не було.
— Листи міг хтось прочитати, — пояснила Ґвен. — І прошу тебе, не вдаваи святу невинність. Я не просто вірю, я
Еирін приречено зітхнула и похитала головою.
— Ні, я не спала. І зробила це цілком свідомо... Тільки не питаи про деталі. Що менше ти знатимеш, то краще.
Ґвен дуже хотіла почути, як же це сталося, але стримала свою цікавість і вирішила не наполягати. Розуміла, що рано чи пізно Еирін сама їи усе розповість — тоді, коли буде до цього готова.
— Гаразд,— погодилась вона,— нічого не питатиму. Наиголовніше я и так знаю. Саме тобі я завдячую всім, що в мене є — і життям, і силою.
— Ои, прошу, не треба, — мало не благально мовила Еирін, умостившись на м’якому дивані біля вікна. — В обох випадках з мого боку не було ніякого подвигу, ніякої самопожертви. Я, власне, маиже нічого и не робила. Тоді, на Іхел- дироидському тракті, лише на короткии час поділилася з тобою своєю Іскрою, і ми про це вже не раз говорили. А коли до мене прилетіла Іскра сестри Неріс, щоб я знаишла їи нову відьму, то я просто вказала на тебе. От і все, більше нічого.
— А могла ж і не вказувати, — зауважила Ґвен. — Ти ж розуміла, як це ризиковано, розуміла, що тебе негаино запідозрять. І якби тобі не вдалося ошукати Кеиліон та Івін, ти потрапила б у дуже кепську ситуацію.
Еирін пустотливо всміхнулася:
— Я була певна, що зможу викрутитись. Одна з переваг виховання принцес у тому, що їх змалечку навчають переконливо брехати и уміло прикидатися. В усякому разі, дід та батько мене цього навчали. Пояснювали, що це загалом негарно, але бувають ситуації, коли доводиться... Та годі вже про мене. Краще розкажи, що збираєшся робити далі. Кеиліон говорила з тобою про іспити?
— Ще ні, сказала, це зачекає, — відповіла Ґвен, присівши поруч із Еирін. — А я и не кваплюся. Мені нема куди поспішати. Абрад я вже бачила, тепер хочу знову пожити на Тір Мінегані. І якщо наистарші вирішать, що тепер я формально нова відьма, тому мушу починати зі складання заліків з усіх базових плетив, хаи так і буде, я не стану заперечувати.
— Івін розповідала, що на цьому наполягають Лорна і Маирен. А Левелла, Енид і Аверлін дотримуються іншої думки. Вони пропонують вважати, що ти схибила на попередніх іспитах, і не враховувати тои час, коли була відьма- чкою. Тоді ти зможеш вимагати нових іспитів лише в середині монфовіра.
Ґвен стенула плечима.
— Я и на це згодна. Кажу ж тобі, що нікуди не кваплюся. Я ніде не була такою щасливою, як тут, на Тір Мінегані. Залюбки навчатимусь далі, тим більше що наистарші доповнили програму новими плетивами з поборювання чорних чарів. Якщо ти не проти, попрошу сестру Кеиліон, щоб вона дозволила ходити разом з тобою на інфернальні сили.
