— Атож, — погодився Шимас. — І незалежно від нашої думки про відьом, ми мусимо визнати, що це обіцяє стати могутньою зброєю в боротьбі проти чорних чаклунів — а надто ж тих, які зараз вільно розгулюють Тиндаяром.
— Так, звичайно. Хоча. — Дарах стишив голос. — Інше питання, чи будуть вони застосовувати цю зброю лише за призначенням.
Незабаром Ріана підвелася и покликала до себе капітана аб Конхира та всіх трьох чаклунів.
— Не пізніше шостої години з Інісойд Ханарах відпливе корабель, — повідомила вона. — Він ітиме так швидко, як тільки зможе. Моя сестра, леді Меврид вер Ґвайр, дуже досвідчена в морських подорожах, тому ніяких затримок не передбачається. Капітане, ви моряк, а отже, маєте знати правила Сестринства. Вам і вашим людям буде відшкодовано всі збитки, пов’язані з втратою корабля, вантажу й особистої власності, понад це ви отримаєте щедру винагороду, а родинам загиблих виплачуватиметься пенсія — пожиттє- во для дружин та батьків і впродовж наступних двадцяти років для дітеи.
— Так, пані, мені все відомо, — сказав Мейлас аб Кон- хир. — Дякую за турботу.
— Вам немає за що дякувати, капітане. Це я повинна вибачатися перед вами, — відповіла відьма, чим неабияк здивувала Дараха та Інґріг. Проте не Шимаса: він знав, що Ріана пихата і чванькувата, щиро переконана у природній вищості відьом над рештою людей, але її в жодному разі не можна було назвати бездушною та байдужою до чужого лиха. — Ваш корабель затопили для того, щоб затримати нас із професором аб Нейваном на острові. Тому небезпека ще не минула, демони та чудовиська можуть напасти будь-якої миті. втім, не думаю, що це станеться найближчим часом. Ворог не може створювати чудовиськ просто за помахом руки, інакше б наші предки не перемогли в Мор Деораху. Всі дослідники сходяться на тому, що це складний і тривалий процес, який потребує значних витрат Темної Енерґії. Мені взагалі дивно, що ті три потвори, які напали на нас біля Гнізда, так швидко з’явилися.
— Не думаю, що вони були новостворені,— зауважив Шимас. — Вочевидь, у Тиндаярі таки водяться чудовиська.
— Можливо, — не стала сперечатися з ним Ріана і знову звернулася до капітана. — Щоб ви з вашими людьми не постраждали, нам трьом — мені, професорові та Колвину — треба забратись якнаидалі звідси. Ми зараз же вирушимо на південне узбережжя, і демони, які пильно стежать за нами з Тиндаяру, не стануть вас чіпати, ви їм не потрібні. Так само їх не цікавлять маистер Дарах із Інґріг. Вони залишаться з вами, подбають про питну воду, про вогонь для приготування їжі і про все інше. — Ріана перевела погляд на молодих чаклунів. — Ви вже вдруге стаєте нам у пригоді. Ваше пророцтво и далі працює. Без вас ми б мусили залишатися тут, і неминучии напад нечисті призвів би до численних жертв. Послухавшись тієї ворожки, ви врятували чимало життів.
Дарах згідно кивнув:
— Таке тлумачення пророцтва подобається мені більше, ніж порятунок.— він осікся,— ну, словом, як ви пояснювали раніше. Ми з Інґріг зробимо все, що від нас залежить.
— Отже, домовилися, — сказала Ріана. — Сподіваюся, серед урятованих речеи знайдеться щось схоже на папір. Тоді я щодня повідомлятиму вам останні новини про наближення корабля.
Папір знаишовся, хоч і промоклии. Ріана висушила ио- го, наклала на півтора десятка аркушів плетиво чекання и передала їх Дарахові, а капітан тим часом зібрав моряків і став пояснювати їм ситуацію.
— Гадаю, професоре, — сказала відьма Шимасові, — тепер вам легше літати, ніж ходити.
— Схоже на те, — підтвердив він. — Принаимні, на великі відстані.
— А мені пішки зручніше, — промовила Ріана трохи заздрісно. — Тому ми з Колвином підемо, а ви, якщо хочете, летіть уперед і чекаите нас у Драконячому Гнізді. Там заберемо наші припаси і зробимо зупинку на пізніи обід.
— Я можу піти з вами, — сказав Шимас.
— Ні, не варто. Кожен з нас має обрати такии спосіб пересування, якии наибільше заощадить сили. Коли ж ви боїтеся, що по дорозі на нас нападуть а ви пропустите всю розвагу, то не турбуйтесь — я дам вам знати про це блискавками.
Ухваливши таке рішення, вони не стали гаяти часу. Рі- ана лише попрощалася з моряками, роздала всім охочим своє благословення і разом з Колвином подалась углиб острова. Шимас про всяк випадок зачекав, поки вони відійдуть десь на милю, а потім, під схвальні вигуки членів команди, багато з яких завдячували йому життям, злетів у повітря і, стрімко набираючи швидкість, помчав на південь.
Раніше він не любив левітувати. Зусилля, що їх доводилося докладати для цього, псували йому все задоволення від польоту — як, власне, й переважній більшості чаклунів. Зате з цим дивовижним плащем ніщо не заважало Шимасо- ві насолоджуватися свободою від тенет земного тяжіння; він то здіймався високо в небо, то припадав аж до самої землі, а потужний зустрічний вітер рвучко бив йому в обличчя і гудів у його вухах щось про далекі мандри довкола світу на крилах диннеші.
Чи, може, то був не вітер, а його власні думки?.
