„Цікаво, леді Ріано, у що ж ви вклепалися?“ — подумала Ґлиніш. — „А втім, мені байдуже. Викручуйтеся самі..“
Прийнявши рішення, вона розвернулась і рушила у прямо протилежний бік.
До Ініс Лахліну, де сподівалася розпочати нове життя.
Розділ XXV
Відрізані від світу
Капітан Мейлас аб Конхир удруге порахував своїх людей і переконався, що першого разу помилки не було. До берега не дісталося лише восьмеро його підлеглих, які загинули під час пожежі, що зненацька, без будь-яких видимих причин, охопила весь корабель від носа до корми.
Жертв було б значно більше, якби вчасно не нагодився Шимас, залишивши далеко позаду Ріану, а тим більше — Дараха и Інґріг. Загалом, відьма теж непогано левітувала, проте іи було далеко до тієї швидкості та легкості, що їх давав Шимасові драконячии плащ. До того ж вона не наважилась кинути Колвина напризволяще і тягла иого за собою, що суттєво вповільнило її політ.
А Шимас, домчавши до узбережжя, став стрімко ширяти над водою, вихоплюючи моряків, які наибільше потребували допомоги, і переносив їх на острів, а насамкінець навіть урятував шогірську мавпочку на имення Мірне, улюбленицю всієї команди. Він гадки не мав, скільки за цеи час налітав, але при цьому маиже не втомився, хіба що сильно перенервував. Коли ж прибула Ріана, то їи залишалося тільки лікувати поранених, переважно загоювати їхні опіки. Потерпілих було небагато — коли почалася пожежа, моряки відразу збагнули, що загасити її не вдасться, тому не стали и намагатись, а відразу пострибали у воду. Правда, трохи побилися за право потрапити на єдинии уцілілии човен, але в тіи сутичці ніхто з них не втонув, лише кілька членів команди отримали синці, садна та подряпини від ударів веслами. А восьмеро загиблих належали до тих, хто, знехтувавши небезпекою, кинувся до кубрика по своє маино.
Шимасові знання з медицини були не надто видатними, лише на рівні пересічного випускника Кованхарського Університету, тож він полишив це на Ріану, а сам і далі курсував між берегом та місцем затоплення „Шерен Еинарах“, підбираючи речі, які ще трималися на воді. Врятувавши все, що було можливо, Шимас передовсім наповнив порожню діжку морською водою, подіяв на неї чарами, що перетворювали всі розчинні солі на нерозчинні, дочекався, коли вони осядуть на дно, і перелив уже прісну воду до іншої діжки, з якої спраглі моряки заходилися жадібно пити.
На цеи час прибігли захекані Дарах та Інґріг і стали розпитувати, що тут трапилося. Шимас відповів, що з’ясувати причину пожежі не вдалося, бо корабель швидко пішов на дно, але висловив своє переконання, що без демонів тут не обіишлося.
— Вочевидь, — припустив він, — глибина була недостатня для того, щоб тиск води завадив їм прорити тунель. Вони виишли через морське дно, підпалили корабель і негаи- но забралися до Тиндаяру. Тепер у них немає причин квапитися з нападом, бо ми застрягли тут щонайменше на тиждень.
— Лише на тиждень? — здивувався Дарах. — Десь поблизу є відьми?
— Так, є. — Шимас поглянув на Ріану, яка вже надала медичну допомогу всім потерпілим, а тепер сиділа на піску, підгорнувши ноги, й вела інтенсивне листування зі своїми сестрами. — На Інісойд Ханарах якраз гостює одна відьма, і леді Ріана не сумнівається, що вона негайно вирушить сюди. А це ж лише тисяча миль — для відьом сущі дрібниці.
— Тоді ми легко протримаємося, — сказала Інґріг. — Води тут удосталь, і з їжею не виникне проблем. Дарах гарно приманює рибу — вона йде йому просто в руки.
— Це я запросто, — підтвердив її чоловік. — Тож від голоду й спраги ніхто не помре. Та якщо припхаються нові чудовиська. тут стане дуже гаряче.
— У цьому й проблема, — кивнув Шимас. — Боюсь, Ан Нувін не відступиться від своїх намірів.
— Але чому Колвин став таким важливим? — розгублено мовила Інґріг.
— Він важливий не сам по собі, а в поєднані з мечем. Леді Ріана з’ясувала, що меч не просто збільшує її силу, а ще й дозволяє орієнтуватись у Тиндаярі — визначати сторони світу і відчувати рельєф земної поверхні.
У Дараха аж очі округлилися.
— Нівроку собі!
