Із темряви долинуло скрушне зітхання.
— Ні, колеґо, все складніше. Ті чаклуни зрадники, відступники. Володар виказав їм високу довіру, надав доступ до Тиндаяру, а вони відмовились йому коритися.
Ґлиніш стала, як укопана.
— Та що ви кажете?!
Протягом останнього тижня, коли вже було визначено день здіиснення пророцтва, вона багато розмірковува
ла над тим, як їи жити далі. І серед інших варіантів спадала думка про лахлінських чаклунів-повстанців. Видавалася дуже заманливою ідея приєднатися до них, переконати їх не квапитися з утечею на Абрад, а допомогти королю Імару в иого боротьбі з Конґреґацією. Тільки Ґлиніш боялася, що ті чаклуни не захочуть мати справи з нею, прислужницею Темряви, ба навіть злякаються и розбіжаться, і їхнє повстання захлинеться. Але тепер, у світлі нових фактів, ситуація докорінним чином змінилася. Саме там, на Лахліні, є люди, з якими вона може знаити спільну мову, які здатні прииняти її справжню, без прикрас — чорну чаклунку, що зреклась Ан Нувіну.
Феилан також зупинився.
— На жаль, це правда, колеґо Ґлиніш. Я розумію, як ви шоковані, нам з вами важко уявити таке нечуване зухвальство. Ми, віддані слуги Темного Володаря, навіть думки не припускаємо про зраду. Для нас це не просто блюзнірство, це взагалі. Але не забуваите, — знову попередив він, — нікому ні єдиного слова. Володар покладається на нас, він доручив нам залагодити цю проблему. Ви тішитеся иого цілковитою довірою, яку заслужили, здобувши для нього Первісну Іскру. Ну, а я мусив проити випробування, щоб підтвердити свою відданість.
— І яке то було випробування? — поцікавилася Ґлиніш.
— Спершу мені доручали незначні завдання на Лахліні, не пояснюючи всієїжахливої правди. А під час останнього я потрапив у полон до відступників, вони погрожували мені смертю і водночас умовляли переити на їхніи бік, зрадити Володаря. Твердили, що після того, як я довідався про їхню непокору, Ан Нувін не дозволить мені залишатись у земному світі. Але я не послухався їх, повернувся і про все доповів.
„От і дурень!“— подумала Ґлиніш. — „Цим ти підписав собі смертнии вирок. Просто иого виконання відклали, бо збираються використати тебе для боротьби з тими чаклунами. Як, власне, и мене.“
— І що було далі?
— Мені наказали триматись осторонь Лахліну и вичікувати, щоб склалося враження, ніби я роздумую. А тепер, коли ви звільнилися.
Він замовк, оскільки неподалік виникло потужне збурення Темної Енерґії. За кілька секунд матеріалізувався височенний та дебелий демон, підійшов до них і, нависнувши над ними, мов скеля, люто прогарчав:
— Фейлане, ти зі мною.
— Куди?
— Сам побачиш. Це наказ Володаря.
— А я? — запитала Ґлиніш.
— Ти поки що вільна. На тебе чекає важливе завдання. Сховайся в надійному місці, засни — тоді й одержиш нові інструкції .
Із цими словами він схопив Фейлана аб Мередида й помчав на південнии захід, залишаючи в просторі за собою виразний слід із безлічі дрібних завихорень.
Ґлиніш зорієнтувалася, де зараз перебуває, і якомога точніше уявила карту Абраду та довколишніх островів. Шлях демона пролягав через Тір Алминах, зачіпав краєчок Ґу- лад Данану, тягся вздовж західного узбережжя Південного Абраду і вів далі до Ініс на н-Драйґу. Саме зараз там мала перебувати Ріана вер Шонаґ зі своїм супутником, кованхар- ським професором Шимасом аб Неиваном.
