Еирін узяла в неї аркуш і стала читати текст пророцтва, яке ясно і недвозначно передрікало близькии кінець світу в разі, коли сама провидиця не віддасть Темряві дві невинні душі — свою власну і ту, на яку згодом укаже їи доля. Дочитавши до кінця, дівчина прошепотіла: „Милостивии Диве!“— і поспіхом, але досить вправно створила чари верифікації. Плетиво засяяло чистим жовтим світлом, без будь- яких відтінків.
— Милостивии Диве! — вже голосніше повторила вона. — Це ж чинне пророцтво!
— І надзвичаино чітке, — додала Ґлиніш. — Для нього не потрібно ніякого тлумачення, все и так очевидно.
— Так,— погодилась Еирін,— очевидно. і жахливо, безнадіино. Це гірше, ніж вибір між вогнем та полум’ям, це. Ваша знаиома справді збирається скоритись Ан Нуві- нові?
— Вона готова пожертвувати собою, якщо це допоможе відвернути катастрофу. І так само готова принести другу жертву, коли настане час. На її переконання, дві душі — невисока ціна за порятунок світу. Вона лише хоче впевнитися, що правильно зрозуміла пророцтво і не існує способу якось обіити иого. А я. Ось уже тиждень не наважуюсь написати їи відповідь. Я не бачу іншого тлумачення цього пророцтва. І не знаходжу в ньому жодної слабини, ні наименшої можливості зробити так, щоб воно втратило чинність.
Еирін знову втупилася поглядом в аркуш.
— Ну, хіба так можна? Це ж геть неправильно! Таких пророцтв не повинно існувати. Я просто.
Вона не договорила, бо тієї миті Ґлиніш завдала удару. Момент було підібрано ідеально, і спантеличена Еирін не встигла ні відреагувати, ні навіть збагнути, що сталося. А Ґлиніш негаино схопила непритомну дівчину и поринула разом з нею до Тиндаяру.
Замість звичного мороку, в очі іи різонуло яскраве світло. Із книжок Ґлиніш було відомо, що Відьомські Іскри спроможні долати пітьму підземного світу, проте іи і на думку не спадало, що Первісна сяятиме так потужно. Вона відвоювала у вічної темряви чи не всю територію під Тір Мінеганом, і відкрила поглядові моторошну картину величезного натовпу демонів та чудовиськ, які зусібіч обступили невелику ділянку простору, що приблизно відповідала межам Абервена. Чудовиська люто гарчали, завивали, сичали и поривалися вперед, керовані інстинктом убивати все живе. Однак чорні, мов сажа, демони надшно стримували їх — і зовсім не через присутність Ґлиніш, а тому, що Еирін досі залишалася непритомною. Вони ж мали наказ у жоднім разі не вбивати її. Дівчина була потрібна Ан Нувіно- ві живою.
Ґлиніш випустила Еирін і мерщіи кинулася до наибіль- шого просвіту між чудовиськами, прикриваючись щитом з Темної Енерґії. Потвори миттю вгамувалися, бо з власної волі не могли чіпати того, хто володів чорними чарами, а демони не віддавали їм наказу нападати на неї. Вона ледве встигла проминути перші лави нечисті, коли позаду почулося характерне тріщання відьомських блискавок. Еирін напрочуд швидко опритомніла, відразу зорієнтувалась у ситуації і стала відбиватися.
Лавіюючи між демонами та чудовиськами, Ґлиніш нарешті вибралася з цього пекельного натовпу, а невдовзі вибігла за межі дії світлих чарів Іскри и опинилась у споконві- чніи пітьмі Тиндаяру. Вона відчула, як по її обличчю течуть гарячі сльози, але не стала їх витирати.
„Вибач, Еирін. Мені дуже прикро, але так було треба. Сподіваюся, ти вже зрозуміла, що в цьому пророцтві иде- ться про нас із тобою. Маю надію, ти погодишся з тим, що наші життя нічого не варті порівняно з долею всього людства. Якби Ворог не отримав твою Первісну Іскру від мене, то в намаганні здобути її привів би в земнии світ свої темні орди..“
Коли Ґлиніш лише розробляла план, то не збиралася нікуди втікати, а хотіла залишитися з Еирін і дозволити їи убити себе. Проте згодом відмовилася від цього задуму, оскільки був ризик, що дівчині вдасться впокорити її, а потім разом з нею повернутись у земнии світ, і тоді б жертва, на яку пішла Ґлиніш, виявилася марною. А так Еирін уже ніщо не врятує. При всіи силі її Первісної Іскри, вона не зможе миттєво пробити вихід на поверхню, а демони з чудовиськами постіино атакуватимуть її и не дозволять їи зосередитись на прокладанні тунелю. Врешті-решт Еирін знесилиться і стане легкою здобиччю Ан Нувіну.
За півгодини Ґлиніш дшшла до західного кордону Івро- наху и опинилася під Едандирським лісом, трохи південніше від Кованхара. Там вона відчула присутність іншої людини, і тут-таки з темряви пролунав схвильовании голос Феилана аб Мередида:
— Колеґо Падераи, це ви?
— Так, професоре,— відповіла Ґлиніш, наблизившись до нього.
— Ну, як там?
— Усе зроблено. Еирін вер Ґледіс у пастці.
— Нарешті! — радісно вигукнув професор. — Ми з цим упоралися. ну, тобто ви впоралися. А ми лише допомагали демонам збирати фомораиґів. Цілу ніч із ними морочилися. В Острівніи півкулі це, звісно, був день.
