Як Ґлиніш і обіцяла колеґам-чорним та своєму демо- нові-куратору, виявилося зовсім неважко виманити Еирін до чаклунського раиону, де ще и досі не було встановлено захист із дераитирів. На це знадобився лише один місяць, впродовж якого вона досить часто, в середньому раз на два дні, спілкувалася з дівчиною и потроху завоиовувала її довіру. Щоправда, їхні стосунки і близько не стали дружніми, а зберігали суто формальнии характер, тому Ґлиніш не ризикнула просто запросити Еирін до себе в гості. Натомість вдалася до іншої тактики — минулого тижня, розповідаючи про різні прииоми, за допомогою яких провидиці керують своїм даром і спонукають иого до передбачень на певну задану тему, вона ніби мимохідь згадала про свою кімнату для медитаціи. Еирін цілком очікувано зацікавилася цією кімнатою и попросила описати її, а Ґлиніш, трохи повагавшись для вигляду, запропонувала провести наступне заняття в себе вдома. На тому вони и домовилися.
— У мене чаи не з Півдня, а з Інісоид на х-Оґаи, — сказала Ґлиніш, наповнюючи чашку своєї гості. — Не знаю, чи ви куштували иого раніше.
— Так, кілька разів, — відповіла Еирін і потяглася ложкою до цукерниці. — У Тахріні. Як на мене, нічим не відрізняється від ґвалахського.
— І це при тому, що иого вирощують не в тропіках, а в помірних широтах, — зауважила Ґлиніш, влаштувавшись у сусідньому кріслі. — Новітні чаклунські технології . Цього- річ туди їздила леді Мірґен вер Евлін, ознаиомилася з тамтешніми досягненнями і діишла висновку, що ці розробки можна успішно застосувати и до багатьох інших культур, які на Півночі досі не приживалися.
— Он як? — здивовано мовила Еирін. — А я думала, що вона вихователька.
— Передовсім, леді Мірґен фахівець із рослинної маґії. Але дуже любить дітеи, тому свого часу взяла на виховання леді Шаину.
Дівчина кивнула:
— Тепер розумію. Мабуть, згодом сестра Мірґен дуже шкодувала, що обрала саме Шаину. В дитинстві вона не давала їи ні хвилини спокою.
Ціною неимовірних зусиль, прикликавши на допомогу весь досвід багаторічного лицемірства, Ґлиніш примусила себе легенько всміхнутися. А в душі аж корчилася від нестерпного болю і проклинала невблаганні Вищі Сили, які поклали на неї цю жорстоку місію. Ну, чому вони обрали саме її? Чому не іншу провидицю — не таку вразливу и сентиментальну, а стриману, рішучу і врівноважену, з кам’яним серцем, холодним розумом та залізними нервами? Вона діяла б упевнено, без наименших вагань і сумнівів. Вона вбачала б у Еирін лише загрозу для всього світу, а не живу людину, юну и чарівну дівчину, сповнену надіи та планів на маибутнє, яким не судилося здшснитися...
Коли вони допили чаи, Ґлиніш запросила гостю до своєї кімнати для медитаціи — невеликого затишного приміщення, стіни якого було завішано темно-червоним оксамитом, а підлогу встелено такого ж кольору килимом. Усе вмеблювання кімнати складалося зі стола з кількома шухлядами, низенької шафки та м’якого крісла. На вкритіи зеленою скатертиною стільниці лежала кришталева куля и стояв срібнии свічник з двома ароматизованими свічками. У хвилини роздумів Ґлиніш воліла запалювати їх, а не маґі- чнии світильник, що висів під стелею.
— Ви теж послуговуєтесь кулею?— поцікавилась Еи-
рін.
— Так. Але не надаю їи якогось містичного значення. Для мене вона лише засіб для концентрації уваги.
Еирін повільно проишлася по кімнаті. Це був слушнии момент для нападу, проте Ґлиніш і далі вагалася. Вона дуже хотіла пояснити дівчині свої мотиви, виправдатися перед нею, попросити пробачення за те, що мусить зробити. Еи- рін мала повне право все знати — бо, зрештою, на неї чекала не просто смерть, а щось набагато жахливіше, і усвідомлення необхідності такої жертви заради вищої мети якщо и не полегшить її страждання, то хоча б надасть їм сенс.
— Ґлиніш, що з вами?— запитала Еирін, проникливо дивлячись на неї своїми смарагдовими очима. — Ви чимось стурбовані. У вас щось сталося?
Тепер уже вибору не було. Щоб урятувати ситуацію и відвернути від себе пильну увагу дівчини, Ґлиніш просто мусила задіяти тои ризиковании план, з яким увесь час носилася, хоч і розуміла, що вдаватися до нього вкраи небезпечно. Можливо, саме тому вона несвідомо виказала перед Еирін своє хвилювання і цим поставила себе в таку ситуацію, яка не залишала їи жодних інших варіантів.
— Так, леді Еирін, дещо сталося. — Ґлиніш підшшла до столу и видобула з горішньої шухляди складении втроє, ніби з поштового конверта, аркуш, де ще два тижні тому зміненим почерком записала своє фатальне шкільне пророцтво. — І я не знаю, що робити. Ви обіцяєте зберегти все в таємниці?
— Авжеж обіцяю, — твердо мовила заінтриґована Еи- рін. — Даю вам своє слово.
— Нещодавно я отримала листа від однієї знаиомої. У школі вона була моєю наикращою подругою, потім поїхала з Тір Мінегану, але ми и далі підтримуємо гарні стосунки, часто листуємося. І ось вона написала мені, що їи було страшне пророцтво. Додала до листа иого текст і спитала моєї поради. А я навіть не уявляю, що їи відповісти, бо. бо тут просто неможливо дати правильну пораду. Це якраз тои випадок, коли доводиться обирати між вогнем та полум’ям.
