Наснажена цим несподіваним та радісним відкриттям, вона вже сама атакувала потвор, рухаючись у напрямку, де мали бути її сестри. А за кілька секунд по той бік ворожого натовпу замиготіли блискавки — ще потужніші, ніж її власні.
„Левелла? Кейліон?...“
Ні. Ейрін не впізнавала цих чарів. Вочевидь, вони належали відьмам, з якими ї и рідко доводилося спілкуватись. І навіть не відьмам, а лише одній відьмі. Надзвичайно силь- ніи відьмі.
їм знадобилися лічені хвилини, щоб пробитись одна до одної крізь лави пекельних істот. Нарешті Еирін побачила свою рятівницю — геть незнаиому ї и дівчину з коротким темним волоссям, височенну и худющу, мов тростина. Ії Іскра сяяла на максимальну силу — що, за твердженням усіх відьом, було просто неможливо. У руках дівчина тримала меч, наскрізь просочении дивовижними чарами — тендітними та могутніми одночасно.
Такі самі чари огортали и супутника незнаиомки — високого чаклуна, що інтенсивно кидав у потвор вогняні кулі, переважно сині та фіолетові, супроводжуючи їх якимись маистерними плетивами, що змушували чудовиськ ще дужче скаженіти и кидатися на демонів. При цьому він зовсім не дбав про свіи захист, у нього знаи влучали імпульси Темної Енерґії, але не завдавали иому жодної шкоди.
Проте зараз був не час і не місце розбиратися з усіма цими загадками. Тому Еирін, уразивши блискавкою наиближ- чу почвару, гукнула:
— Вітаю, сестро! Я Еирін.
— Я вже здогадалася, — відповіла молода відьма і пропустила через свіи меч кілька розрядів, які миттю обернули на попіл трьох чудовиськ та одного демона. — А я Рі- ана. Як ти сюди потрапила?
— З дурного розуму. Довірилась чаклунці, яка виявилася чорною.
Далі вони не розмовляли, цілком зосередившись на битві. Схоже, Ворог передумав брати Еирін живою — чи, радше, збагнув, що тепер це неможливо,— тому демони відступили на безпечну відстань і кинули проти двох відьом та чаклуна всіх наявних у їхньому розпорядженні чудовиськ.
Та навіть за такої шаленої навали Еирін почувалася набагато впевненіше, ніж досі. Тепер поруч із нею була сестра- відьма, і вдвох вони стали чи не вдесятеро сильнішими, бо позбулися наибільшої проблеми — пильнувати увесь дов- колишніи простір, стежити за тим, щоб не проґавити удару в спину. Ріана вправно керувала своєю силою, кожен її удар був влучним і смертельним, а захист вражав своєю надійністю. І взагалі, вона нітрохи не скидалася на ту бездарну недотепу, якою її змальовувала Шайна.
Високий чаклун теж завдавав ворогам чималих втрат. Хоча його сила була незрівнянно меншою за відьомську, він дуже віртуозно маніпулював чарами і створював складні плетива, що дозволяли иому надзвичаино ефективно використовувати кожну краплину енерґії. Ейрін уже збагнула, що це Шимас аб Нейван, професор з Кованхара, який разом із Ріаною вирушив на Ініс на н-Драйґ. Тепер стало зрозуміло, що підозри Івін були небезпідставні: їхня мандрівка справді мала важливішу мету, ніж просто огляд драконячих кісток. Вони явно щось шукали і, як видається, знаишли — Ріана мала цей дивовижний меч, її Іскра набула максимальної сили, а професора огортали чари, які робили його практично невразливим.
Бій тривав ще з годину, може, трохи більше. Насамкінець чудовиська стали діяти цілком безладно, врізнобій, що могло мати лише одне пояснення — демони більше не керували ними. Ворог нарешті визнав поразку і за цих обставин вирішив не марнувати свого найціннішого скарбу — невідновлювані демонічні сутності. А до чудовиськ, чи то нещодавно утворених ним у Тиндаярі, чи то зігнаних сюди з далеких островів, йому було байдуже. Зрештою, вони були просто пекельним тваринами і після смерті оберталися на Темну Енергію, з якої й народилися. На відміну від демонів, у них не було душі.
— Не розумію, чого Айліш так боялася на Лахліні, — промовила Ріана, коли лави чудовиськ довкола них порідшали настільки, що між їхніми огидними тушами стали з’являтися вільні просвіти. — Невже лахлінці страшніші за цих почвар?
— Може, й страшніші, — сказала Ейрін. — Вони люди, і їх було б важче вбивати. Морально важче.
— Мабуть, так, — мусила погодитись Ріана.
Із огорнених темрявою глибин Тиндаяру до них долинув відгомін бойових чорних чарів. У голові Ейрін зринула була думка, що тепер їм доведеться мати справу з чаклунами, та тут Ріана незлобливо вилаялася:
— Клятии Колвин! Я ж наказала иому не втручатись.
— Ви наказали иому ховатися від демонів, — зробив уточнення професор аб Неиван і запустив у чудовиськ іще дві фіолетові кулі. — А їх більше немає. Тож Колвин вирішив допомогти вам.
— Хто такии Колвин? — запитала Еирін.
