— Упокорении чорнии,— пояснила Ріана.— Наш провідник до Тиндаяру.
За кілька хвилин усе було скінчено. Щоправда, здаля ще чулися поодинокі гарчання та завивання, але вони, вочевидь, належали пораненим потворам, які вже не становили загрози. Або якимсь недоробленим — що, всупереч задуму свого творця, мали рудиментарне почуття самозбереження і не поривалися на вірну смерть.
У простір, освітлении Іскрами, забіг кремезнии рудово- лосии чоловік середнього віку та зросту, кинувся до відьом і став їм раз за разом уклонятися.
— Я такии радии, ласкава пані, що з вами все гаразд. І вас, моя нова пані, — звернувся він уже до Еирін, — я щиро вітаю. Буду щасливии служити вам обом.
— Гаразд, Колвине, гаразд, — сказала Ріана. — Годі вже.
Упокорении чорнии припинив відбивати поклони, але
и далі дивився на обох відьом із собачою відданістю.
— Тут іще бродять здорові звірі. Хочете, щоб я їх убив?
— Не варто, — відповіла Ріана. — Нехаи собі тиняються, тільки щоб не підходили до нас.
Ґрунт під ногами Еирін зненацька похитнувся. Ні, це не був землетрус (точніше,
— Не знаєте, котра зараз година?
Професор сягнув рукою під плащ і видобув із нагрудної кишені годинника на срібному ланцюжку.
— Чверть на дев’яту, леді Еирін. Давно ви тут?
— Ще з другої.
Ріана захоплено глянула на неї:
— Неймовірно! І весь цей час ти билася з почварами?
— Довелося. Просто не мала іншого вибору — інакше б вони затягли мене в Ан Нувін. Дякую тобі, сестро. І вам також, професоре. Без вас я б загинула. І це в кращому разі. А як ви мене знайшли?
— Ми тебе не шукали, — відповіла Ріана. — Навіть гадки не мали, що ти втрапила в таку халепу. Просто хотіли перебратися на інший острів, щоб відвести удар від моряків. Ти ж чула, що наш корабель затонув? Я написала про це ще о першій.
— Ні, про це я нічого не чула. Мабуть, тоді вже не була в Тах Ерахойді. Після ранкового уроку швидко пообідала й пішла до. А що трапилося?
— Напад демонів. Загалом, це довга історія. Головне в ніи те, що ми з професором вирішили переити через Тин- даяр на Ініс Ахройд і там зачекати на корабель із сестрою Меврид. Але так легко впоралися з демонами й чудовиськами, що я запропонувала відразу вирушити до Тір Мінегану. Отож це просто щаслива випадковість.
— А я так не думаю, — озвався професор. — Гадаю, це остаточне здіиснення пророцтва. Навіть не гадаю, а певен.
— Що?! — вигукнула Ейрін. — Знову пророцтво?
Шимас аб Неиван ствердно кивнув:
— Так, пані. Це вже друге пророцтво, що стосується вас. А вірніше, третє — бо ж було ще й видіння юної чаклунки, яка попередила вас про напад чорних на Іхелди- роидському тракті. І я зовсім не здивуюсь, коли таких пророцтв виявиться більше. Разом з нами на Ініс
