на н-Драйґ прибуло двоє чаклунів з Арранських островів — Дарах та Інґріг. Вони послухались місцеву провидицю, яка наворожила ї м, що без цього станеться велика біда. Спершу ми з леді Ріаною думали, що їхня місія полягала в порятунку Колвина — єдиного впокореного чорного з доступом до Тиндаяру. Потім погодилися на тому, що вони мали допомогти вцілілим після кораблетрощі морякам. А тепер я збагнув, до чого насправді все йшло. Якби не Дарах та Інґріг, ми б мусили залишитись на острові й не опинилися б тут у належний час.
— Отакої! — похитала головою Ріана. — Я про це не подумала.
А Еирін полегшено зітхнула. Отже, на хибно витлумачене пророцтво, яке мало не коштувало іи життя, знаишлося інше пророцтво — рятівне для неї. З цього приводу сестра Аверлін могла б сказати, що світ завжди прагне до рівноваги. Чи, може, ще скаже, коли про все дізнається...
— Судячи з того, що ви дісталися сюди, — промовила Еирін, — Колвин усе-таки зберіг здатність орієнтуватися в Тиндаярі. Сподіваюсь, він зможе відшукати годяще місце для виходу, щоб ми нічого не зруинували.
— Він не зможе, зате я знаиду, — сказала Ріана. — Зараз ми під океаном, треба трохи далі на північ. Правда, через почвар ми могли відхилитися, та це не біда. У краиньому разі, подамося на схід, до Абраду, і за формою узбережжя визначимо наше розташування. Далі знайдемо Карфирдін, він маиже на одніи широті з Абервеном, і відміряємо від нього двісті дев’яносто миль на захід.
Поки вона це говорила, Еирін дивилась на неї широко розплющеними очима.
— То ти орієнтуєшся в Тиндаярі?!
— Так, трохи орієнтуюсь. Хоч далеко не досконало, широту та довготу визначати не можу, але знаю сторони світу и відчуваю рельєф земної поверхні.
— Завдяки мечу? — здогадалась Еирін.
— Атож. Дуже корисна знахідка. чи то подарунок — не знаю, як иого назвати. Коли виберемось, я все тобі розповім. А тепер ходімо.
Вона розвернулась і впевнено рушила вперед. Еирін пішла за нею і кроків через десять помітила аркуш паперу з пророцтвом, якии лежав лише трохи лівіше від обраного Рі- аною напрямку.
— Тут Східна бухта. Абервен на заході, але він нам не потрібен. Ми ж не хочемо здіиняти тривогу и поставити на вуха все місто. Гадаю, згодиться погодна станція. Її околиці я добре знаю. Вони безлюдні, там немає ні будівель, ні великих дерев.
Ріана повільно пройшла ще кілька кроків, вдивляючись у темряву над собою, відтак зупинилася і стала тупцювати майже на одному місці, лише трохи соваючись то в один, то в інший бік.
А Ейрін тим часом підійшла до аркуша, який виявився на диво неушкодженим, хоч по ньому, мабуть, потопталося чимало потвор. Після коротких вагань вона підібрала його, попередньо очистивши чарами, і повернулась до своїх супутників.
Ріана нарешті зорієнтувалася, скерувала вістря меча вгору, і з нього вихопився потужний білий промінь. Ейрін квапливо відвела погляд, бо її й досі поривало детально розбиратись у всіх нових плетивах, вишуковуючи в них знайомі елементи. А зараз вона почувалася надто слабкою, щоб зазирати до своєї „книги заклять“.
Шимас аб Нейван зацікавлено дивився на аркуш у її руці. Схоже, він належав до того типу людей, які не могли пройти повз жодне написане слово, не прочитавши його.
— Знайшли щось цінне?
— Гадаю, що так. Тобто, не знайшла, а повернула. До речі, це якраз із вашої парафії. — Ейрін простягнула йому аркуш. — Тут пророцтво, через яке одна чорна чаклунка закинула мене в Тиндаяр. І вона щиро вірила, що цим рятує світ.
Професор узяв у неї аркуш і почав читати. Ріана не звертала на них уваги, цілком зосередившись на прокладанні тунелю. А Ейрін обережно стала вивчати чари, що з ніг до голови огортали чаклуна. Це було цілком безпечне заняття, бо вони виявилися абсолютно незнаиомими и не виклика- лив неї жодних асоціацій. Вона взагалі не уявляла, як їх можна відтворити. Єдино їй вдалося з’ясувати, що ці чари не належать самому професорові, а виходять від його сріблясто-сірого плаща із золотою застібкою у вигляді восьмикутної зірки.
Дочитавши текст, Шимас аб Нейван верифікував його, а отримавши позитивнии результат, спрямував на Еирін по- хмурии погляд.
— Нічого лиховіснішого я ще не зустрічав, — несподівано хрипко заговорив він. — Отже, ця чаклунка стала служити Ан Нувінові через пророцтво? А згодом вирішила, що ви і є та друга жертва? Я правильно все зрозумів?
— В усякому разі, я зрозуміла це так, — відповіла Еи- рін.— Звичаино, сама Ґлиніш нічого не пояснювала, лише дала прочитати пророцтво, сказавши, що отримала иого від своєї знаиомої...
