— То я не збагну, — промовила Ґвен. — Нам варто боятися кінця світу чи ні?
Шимас аб Неиван упевнено похитав головою. А Івін лише знизала плечима.
Розділ XXVII
День Сонцевороту
Коли Бренан увіишов до кімнати, троє покої вок схилилися в шанобливих уклонах. А менша з двох дівчат, що їм вони допомагали причепурюватися, мерщіи кинулась до нього.
— Привіт, братику!
Він підхопив її, легеньку, мов пір’їнку, поцілував у чоло і знову поставив на підлогу.
— Привіт, Ґраине. — І вже до старшої: — Привіт, Марвен.
Марвен увічливо и церемонно відповіла:
— Доброго ранку, лорде-наступнику.
За два тижні, що минули від часу їхньої зустрічі в Еи- гаині, Бренанові поки не вдалося достукатись до її серця, розбудити в ніи колишню Марвен — хаи і замкнену, потаи- ливу, та загалом життєрадісну дівчинку. Навіть у вузькому родинному колі вона була дуже стримана з ним, мовчазна, переважно лише відповідала на иого запитання, маиже ніколи не заговорювала сама і, здавалося, постшно думала про щось своє. А на людях узагалі поводилася підкреслено офіціино — чи то надто буквально сприинявши настанови Моркадес та Мірґен, чи то просто хизуючись тим, як швидко і вправно опанувала шляхетські манери.
Зате щира и безпосередня Ґраине становила повну протилежність старшіи сестрі. Променисто всміхаючись, вона закружляла перед Бренаном у своїи ошатніи сукні із синього оксамиту и запитала:
— Ну як? Я гарна?
— Авжеж, сонечко. Ви з Марвен просто красуні. Чого доброго, ще и затьмарите собою наречену.
— Але так буде неправильно, — раптом занепокоїлася Ґраине. — Це ж її свято. І тоді вона образиться на нас — особливо на Марвен. Нам треба перевдягтися.
— Нічого, не турбуися, все владнається. — Бренан хотів був за звичкою погладити Ґраине по голівці, але останньої миті стримався, побоюючись зіпсувати її зачіску. — Я просто перекажу, щоб її краще нарядили и додали ще прикрас. — Він запитливо глянув на старшу кузину. — Як ти, Марвен? Не дуже хвилюєшся?
— Ні, не хвилююся, — відповіла дівчина. — Обіцяю, що не осоромлю вашу світлість.
Проте Бренан бачив, що вона неабияк схвильована. Сьогодні Марвен уперше ишла на вельможне весілля, ще и не просто так, а однією з подружок нареченої — геть незна- иомої їи дівчини, двоюрідної племінниці лорда Дармада аб Махіна. Та понад усе її бентежило, навіть лякало, що церемонія вінчання мала відбутися за участі відьми, Альси вер Киннеиді. Марвен уже не вважала відьом Китраиловим поріддям, однак їи було ще далеко до остаточного звільнення від лахлінських забобонів. А вони тихенько, але вперто нашіптували, що це не просто гріх, це тяжкии злочин перед Дивом — бодаи спостерігати затим, як відьма збиткується зі священного таїнства шлюбу.
Бренан, як міг, підбадьорив Марвен (власне, для того він і навідався до неї], а заразом удосталь наслухався веселого щебетання Ґраине, яка нітрохи не переималася тим, що весільнии обряд, нарівні з духівником, проведе и відьма. Навпаки, вона досить швидко переконала себе, що це цілком правильно, все так і має бути — коли вже одружуються чоловік із жінкою, то и вінчати їх повинні і чоловік, і жінка.
Невдовзі приишла сестра Мірґен вер Евлін, яка прискіпливо оглянула дівчат і зробила кілька зауважень з приводу вбрання та зачісок. За час подорожі по Авон Гір вона прихилилася душею до Марвен і Ґраине, тому вирішила затриматись у Тахріні на всю зиму, щоб допомогти їм призвичаїтися до королівського двору й довести до логічного завершення процес їхнього перетворення на шляхетних панночок. Бренан був дуже вдячний їй за таку турботу.
Служниці заходилися виправляти вказані відьмою недоліки, а Бренан попрощався з кузинами до обідньої пори, коли мало відбутися весілля, й разом з Мірґен залишив кімнату.
