— Тільки не журіться, — втішила його Шайна. — Ви неодмінно знайдете ще сотню різних причин, щоб зробити цей шлях не лише довгим, а й тернистим.
— Мене дуже тішить, пані, що ви такої високої думки про мої скромні таланти, — сказав Фінвар і з цими словами підвівся. — З вашого дозволу, я вже піду. Скоро тут будуть мої рідні, треба їх зустріти. До речі, лорде Бренане, мій Туа- хал тепер щодня проситься до Рінанхару. Панночка Марвен просто причарувала його.
Коли він у супроводі Брігід вийшов із вітальні, Шайна запитала:
— А що Марвен? Так і не відкрилась тобі?
— На жаль, ні. Торочить одне и те саме: що він милии і чемнии хлопець, що вона вдячна мені за турботу — і хтозна, що в неї насправді в голові. От якби ишлося про Ґраине, я б відразу все збагнув.
Сестра взяла иого за руку.
— Нічого, братику, ти просто наберися терпіння. Рано чи пізно крига в її серці розтане.
Незабаром до кімнати повернулася Брігід зі свіжим листом у руках. Шаина зацікавлено глянула на нього.
— Це з Мінегану? Є якісь новини?
— Тільки не ті, про які ти мрієш, — відповіла Брігід із поблажливою усмішкою. — Та ти и сама розумієш, що якби Ріанина Іскра бодаи трохи потьмяніла, тебе б негаино сповістили про таку радісну подію.
Шаина зашарілась і потупила очі. Бренан хотів був запитати, як там справи з мечем, чи наистарші не змінили свого рішення, але стримався, не бажаючи заивии раз дратувати сестру. Щодо меча вони рішуче розходились у поглядах — Шаина вважала, що цього разу наистарші, як виняток, прииняли правильне рішення, а от Бренан стояв на тому, що вони повелися з Ріаною негарно. Він погоджувався з тим, що впокореного чорного слід тримати подалі від неї, бо інакше вона вешталася б Тиндаяром, напрошуючись на біику з демонами, але забирати меч, якии був її законним здобутком, та ще и корився лише їи одніи, зовсім не годилося.
Дочитавши листа, Брігід сказала:
— Виявляється, професор аб Неиван учора дістався аж до Каиродора. Там заночував у одного зі своїх колишніх студентів, а зранку вирушив далі.
Бренан розгублено похитав головою. Лише вчора вранці Шимас аб Неиван відбув з Тір Мінегану — не на кораблі, а просто полетів через море до Івидону. По обіді вже був у Карфирдіні — про що, як і домовлявся з Ріаною, Еирін та Івін, сповістив тамтешніх відьом, — а тепер з’ясувалося, що на цьому не зупинився і того ж таки дня долетів до столиці
сусіднього Коннахту.
— Виходить, за день він подолав вісімсот миль, — вражено мовила Шайна. — І ще приблизно стільки ж йому залишилося до Кованхара. Новий рік зустріне вже там. Ні, Рі- ана таки дурна. Я б на її місці без вагань обрала плащ.
— Думаю, чимало сестер поділяють твою думку. — Брі- гід сіла в крісло й поклала листа на шафку праворуч від себе. — А деякі з них щиро переконані, що жоден чаклун не гідний володіти цим плащем. Боюся, знайдуться й такі, хто не обмежиться самими лише думками про це. — Вона спохмурніла. — Може, найстаршим і варто було забрати в професора плащ. Для його ж власного добра.
* * *
Джунґлі повнилися різноголосим гомоном — від цвірінькання численних пташок до віддалених криків великих звірів. Перед будинком, на довгій міцній ліані гойдалася здоровенна и потворна мавпа з безволосим задом, нітрохи не схожа на маленьких і кумедних шогірських мавпочок, яких так полюбляють тримати в своїх замках та палацах абрадські вельможі. Мавпа кривила свою гидку пику, сердито гухкала і дивилася лютими очиськами на Феила- на, що стояв біля відчиненого вікна. Мабуть, раніше на місці будинку було її улюблене дерево, і вона досі не могла змиритися з тим, що його зрубали. Тому час від часу приходила сюди и таким чином висловлювала своє обурення зайді, який нахабно з’явився посеред джунґлів невідь звідки і зруйнував її оселю.
Феилана нітрохи не лякав мавп’ячии гнів. Він міг би легко спопелити тварину чорними чарами, проте не робив цього, бо її візити його розважали. Особливо, коли вона намагалася забратись у дім і натрапляла на охоронні плетива, які боляче її жалили. Крім того, він цінував, що ця мавпа, на відміну від решти тутешніх звірів, не боялась його.
Врешті Фейлан відвернувся від вікна і зміряв поглядом шістьох чаклунів, що зібрались у кімнаті. Його люди, його підлеглі — тепер він був керівником свого власного темного кола. Наиелітнішої групи чорних чаклунів, що мали доступ до Тиндаяру. Четверо з них, як і сам
