спати. Іноді нездужала. Часто забувала його помити і не було чого їсти, окрім
черствих маїсових коржів. А ще він пам’ятає, як Лінда знайшла в його голові тих
маленьких істот і як вона тоді заохала й заголосила.
Найщасливішими були хвилини, коли вона розповідала йому про Інше Місце,
про світ за огорожею. “І справді там можна полетіти, коли тільки захочеш?” -
“Так, коли захочеш”. І Лінда розповідала про дивну музику, що лине з коробки,
про чудесні ігри, про смачні страви - наїдки й напої, про світло, що загоряється
після того, як натиснути на маленьку штуку в стіні, про живі картини, які можна
не тільки бачити, а й чути, нюхати й відчувати на дотик. І про іншу коробку, яка
виробляє приємні запахи, і про яскраво-рожеві, зелені, сині й срібні будинки,
великі, як гори, і які там усі щасливі, ніхто й ніколи не сумує й не сердиться,
кожен належить кожному іншому; і про коробки, в яких можна бачити й чути, що
робиться на другому кінці світу, і про немовлят у красивих чистих посудинах.
“Там усе таке чисте й зовсім немає смороду та бруду - і люди там не знають
самоти, а живуть разом і такі веселі й щасливі, як на літніх танцях у Малпайсі, але
набагато щасливіші, і щастя там кожен день, кожен день...” Він слухав годинами.
А іноді, коли він і інші діти, перевтомлені від дуже довгої гри, сідали перепочити,
до них підходив хтось із старших чоловіків поселення і починав розповідати
місцевою мовою про великого Творця Світу і про затяжну битву між Правицею й
Лівицею, між Безоднею й Твердю, про Авонавілона, що самою думкою створив за
ніч цілий світ із Туману, про Землю-Матір і Небо-Батька, про Агаюту й
Марсайлему, близнюків Війни й Удачі, про Ісуса й Пуконга, про Марію й
Естенатлегі - жінку, що омолоджується, про Лагунський чорний камінь і великого
Орла, і про Нашу Пречисту з Акоми. Це дивні оповідання були тим чудовіші, що
