- Другий вийде кращий, - сказав він, роблячи новий заміс глини. Ліпити,
надавати форми, відчувати, як пальці набирають сили і вміння, було надзвичайно
приємно. - А, Бе, Це, вітамін Де, - наспівував він, працюючи. - В трісковій печінці
його кожен знайде...
Мітсима теж співав - про полювання на ведмедя. Вони працювали цілий день, і
цілий день Джон був переповнений світлим, усеохопним щастям.
- А взимку, - мовив старий Мітсима, - я навчу тебе, як робити мисливський лук.
Він довго стояв під будинком; нарешті обряд усередині скінчився. Відчинилися
двері, почали виходити. Першим з’явився Котлу з випростаною й затисненою в
кулак правицею - ніби тримав коштовний самоцвіт. Він ішов мовчки, і мовчки
йшли за ними рідні брати й сестри, двоюрідні брати й сестри, інші родичі й
натовп старих.
Вийшли із селища, пройшли плоскогір’ям. Зупинилися на краю урвища -
обличчям до вранішнього сонця. Котлу розкрив долоню. На долоні біліла щіпка
борошна, він дихнув на неї, пробурмотів кілька слів, потім сійнув нею назустріч
сонцю. Так само зробила й К’якиме. Потім К’якимин батько ступив наперед і,
тримаючи молитовний, прибраний пір’їнами ціпок, довго молився, тоді кинув і
ціпок слідом за борошном до сонця.
- Ну, все, - сказав старий Мітсима. - Вони тепер одружені.
- Що тут скажеш, - говорила Лінда, коли вони поверталися. - Хіба те, що, як на
мене, забагато у них мороки з приводу такої дрібниці. У цивілізованих країнах, коли
хлопець хоче мати дівчину, він просто... Але куди ж ти, Джоне?
Та Джон не схотів слухати; не зупиняючись, він біг далі й далі, геть, куди-
завгодно, аби нікого не бачити.
