мертвотному світлі. Кап, кап, кап. Завтра, і знову завтра, і знову завтра...
Йому відкрився Час, Смерть, Бог.
- Самотній, завжди самотній, - говорив молодий чоловік.
Ці Джонові слова журливою луною відгукнулися в Бернардовім серці. Сам,
самотній...
- Так само й я, - вирвалося в нього зізнання. - Жахливо самотній.
- Справді? - здивувався Джон. - А я думав, що в Іншому Місці... Я про те, що
Лінда завжди казала, ніби ніхто й ніколи там не самотній.
Бернард знічено почервонів.
- Ти знаєш, - промимрив він, відвернувши очі, - мені здається, що я не зовсім
такий, як більшість. Якщо вийдеш на світ не схожим...
- Саме так, - кивнув Джон. - Якщо хтось не схожий на інших, він неодмінно
буде самотній. Ним гидуватимуть. Ти знаєш, вони мене ні до чого не допускають.
Коли інших хлопців послали провести ніч у горах, щоб побачити уві сні своїх
покровителів, свою священну тварину, мене не пустили з ними, вони не хочуть
поділитися зі мною таємницями. Проте я сам зробив це, - додав він. - Протягом
п’яти днів я нічого не їв, а тоді однієї ночі сам пішов у ті гори. - Він показав
рукою.
Бернард поблажливо осміхнувся.
- І тобі щось явилося уві сні?
Джон кивнув.
- Але що - говорити не можна. - Він трохи помовчав, тоді продовжив тихим
голосом: - Я зробив таке, чого ніхто інший не робив: я стояв спиною до скелі
літнього дня проти розпеченого сонця з розпростертими руками, як Ісус на хресті.
