відгукнувся басистий голос. - Забирайте їх обох до Лондона.
- Вашій фордності, без сумніву, відомо, що мені треба буде спеціальний дозвіл...
Відповідне розпорядження, - сказав Мустафа Монд, - уже передасться
хоронителю резервації. Негайно йдіть до канцелярії хоронителя. Всього
найкращого, містере Маркс.
Слухавка замовкла. Бернард повісив її й поспішив на дах.
- До канцелярії хоронителя, - сказав він мулатові в гамма-зеленому.
О десятій п’ятдесят чотири Бернард тиснув хоронителеві руку.
- Дуже радий, містере Маркс, дуже радий, - шанобливо тряс Бернардову руку
хоронитель. - Ми якраз одержали спеціальні розпорядження...
- Знаю, - не дав йому закінчити Бернард. - Хвилину тому я розмовляв із його
фордністю по телефону. - Його знуджений тон давав зрозуміти, що він звик
говорити з його фордністю ледь не кожного дня. Він сів у крісло. - Прошу
залагодити всі необхідні формальності якнайшвидше. Якнайшвидше, - повторив
підкреслено. Він утішався своєю новою роллю.
Об одинадцятій годині три хвилини всі необхідні папери були в його кишені.
- Бувайте, - зверхньо кивнув він хоронителеві, що супроводжував його до ліфта.
- Бувайте.
У готелі, розташованому неподалік, він скупався, прийняв вібровакуумний
масаж, поголився, послухав ранкові новини, півгодини посидів біля телевізора, не
кваплячись пообідав і о пів на третю полетів з мулатом назад до Малпайси.
Джон стояв під туристським притулком.
- Бернарде! - гукав він. - Бернарде!
Ніхто не відгукувався. Безшумно, в оленячих мокасинах, він підбіг до дверей,
