тим ширші у неї можливості збивати людей з пуття. Хай краще потерпить один,
ніж дозволити йому псувати багатьох. Зважмо справу об’єктивно, містере Фостер,
і переконаємося, що немає огиднішого злочину, ніж порушення
загальноприйнятих норм поведінки. Вбивство припиняє життя одному індивідові.
А що, зрештою, для нас індивід? - Широким жестом він указав на ряд мікроскопів
і інкубаторів. - Ми без жодних утруднень, легко можемо наробити скільки
завгодно нових. Порушення ж прийнятих норм ставить під загрозу більше, ніж
життя простого індивіда, воно б’є по самому суспільству. Так, по самому
суспільству, - повторив він. - А ось і сам лиходій.
Бернард наближався до них між рядами запліднювальників. Вигляд веселої
самовпевненості погано приховував його знервованість і тривогу.
- Доброго ранку, містере Директор! - недоладно голосно привітався він, але в ту
ж мить зрозумівши це, перейшов на сміховинно тонкий шепіт, майже писк. - Ви
просили мене прийти поговорити з вами.
- Так, містере Маркс, - поважно сказав Директор. - Я призначив вам зустріч саме
тут. Ви, здається, повернулися з відпустки вчора увечері.
- Так, - відповів Бернард.
- Так-с, - повторив Директор, розтягуючи гадюче “с-с-с”. Раптом підвищив
голос. - Леді й джентльмени, - засурмив він, - леді й джентльмени!
Вмить стихло наспівування лаборанток над пробірками, як і заклопотаний свист
мікроскопістів. Наступила повна тиша, всі їли очима Директора.
- Леді й джентльмени, - ще раз повторив Директор, - вибачте, що перериваю
вашу працю. Болісний обов’язок примушує мене до того. Безпека й стабільність
суспільства під загрозою. Так, під загрозою, леді й джентльмени. Цей чоловік, -
він звинувачувально вказав на Бернарда, - цей чоловік, що стоїть перед вами, цей
