- Так, народила - стала матір’ю. - Вона кинула цю непристойність як виклик у
приголомшливу тишу, потім, відірвавшись від нього, засоромлена, затулила
обличчя руками й заплакала. - То не моя вина, Томасику. Я завжди застосовувала
всі запобіжні засоби, чи не так? Чи ж не так? Завжди... Я не знаю, як... Аби ти
знав, як це жахливо, Томасику... Але однаково він був мені втіхою. - І
повернулася до дверей: - Джоне! - погукала вона. - Джоне!
Джон негайно зайшов, зупинився під дверима, оглянувся, потім у своїх
безшумних оленячих мокасинах швидко й м’яко перейшов кімнату, впав
навколішки перед Директором і чистим голосом сказав:
- Мій батьку!
Це слово (“батько” було не таким сороміцьким, як “мати”, бо ж не так прямо
пов’язувалось із огидним і аморальним живородінням - було радше простою
вульгарністю, ніж страшним матюком), це комічно брудне слово розрядило
нестерпну напругу. Зірвався оглушливий, майже істеричний, хвиля за хвилею,
регіт, що, здавалося, ніколи не вщухне. “Мій батько”. І хто? Директор! Мій
батько! О Форде, о Форде! Фантастично! Справді занадто. Регіт і гикання
неугавно вибухали знову, і сльози бризкали з очей, тоді як обличчя, здавалось,
ось-ось луснуть від сміху. Брязнуло ще шість пробірок зі спермою. Мій батько!
Переляканий, зблідлий від приниження Директор зацьковано оглядався довкола
дикими очима.
“Мій батьку!” Сміх, що був втихомирився, вибухнув ще могутніше. Затиснувши
вуха руками, Директор вибіг з приміщення.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Після скандалу у Відділі запліднення вся вища каста Лондона до нестями
