Жінки ж злостилися, що нікчемний чоловічок з помилково залитим ще в
ампулу алкоголем, з тільцем мінус-гамми брав їх лукавими хитрощами. Це
просто неподобство, - говорили вони дедалі голосніше. Особливо в’їдливою
була Головна вихователька з Ітона.
Одна Леніна мовчала. Вона сиділа в кутку бліда, з затьмареними незвичним
сумом голубими очима, відрізана від довколишніх бурхливих емоцій. Вона йшла
на вечірку з дивним відчуттям радості. “Ще кілька хвилин, - думала вона,
заходячи до кімнати, - і я побачу його, говоритиму з ним, скажу (вона прийшла з
готовим рішенням), що він мені подобається - більше, ніж будь-хто, кого я будь-
коли знала. І тоді він, може, скаже... Що він скаже? - її щоки палила гаряча кров. -
Чому він так дивно поводився після того фільму? Такий дивний. І все ж я
впевнена, що насправді подобаюся йому. Я певна”.
І саме в цей момент Бернард повернувся з новиною: Дикун не вийде до гостей.
Леніна раптово відчула все те, що звичайно переживають на початку лікування
Сурогатом Великої Пристрасті - почуття жахливої порожнечі, задушливу тугу,
нудоту. Її серце, здавалося, перестало битися. “А може, це тому, що я йому не
подобаюся?” - подумала вона. І відразу ця можливість переросла в упевненість:
Джон відмовився прийти тому, що вона йому не сподобалася... Не сподобалася...
- Це справді ні в тин ні в ворота, - говорила Головна вихователька з Ітона до
Директора Крематорію й Утилізації фосфору. - І подумати, що я навіть...
- Так, - почувся голос Фенні Краун, - про алкоголь - чистісінька правда. Знайома
моєї знайомої працювала в Ембріонарії в той час. Вона казала моїй подрузі, а
подруга мені...
- Паскудний жарт, - співчутливо притакнув Генрі Фостер Архіспівальникові
Кентерберійському. - Вам, мабуть, цікаво буде довідатись, що наш екс-Директор
