дрібних прикростей для Джона.
Плекати образу на Архіспівальника марна річ, неможливо так само помститися
й Головному Ампульнику чи асистентові Визначальника.
Як жертва Дикун мав для Бернарда величезну перевагу над іншими в тому, що
був досяжний. Однією з головних функцій товариша є терпіти кару (в м’якій і
символічній формі), кару, яку б ми хотіли, але неспроможні завдати ворогам.
Іншим Бернардовим другом-жертвою був Гельмгольц. Коли Бернард, зазнавши
поразки, прийшов до нього поновити дружбу, яку в часи успіху не вважав за
потрібне підтримувати, Гельмгольц погодився. Погодився без докору, без
жодного коментаря, ніби й забув, що колись між ними була якась сварка.
Зворушений цим, Бернард одночасно почувався приниженим такою великодуш-
ністю, тим більш дивною, і тому ще принизливішою, що вона аніскілечки не
походила від соми, а була повністю проявом Гельмгольцевого характеру. Це був
Гельмгольц повсякденний, що вмів забувати й пробачати, а не Гельмгольц,
задурманений сомою. Бернард, звичайно, був вдячний (велика втіха - знову мати
друга) і водночас ображений (приємно було б якось досадити Гельмгольцу за його
великодушність).
При першій же зустрічі Бернард вилив другові свої нещастя й прийняв слова
розради. І лише через декілька днів він довідався, собі на диво й сором, що не він
один у біді. Гельмгольц також законфліктував із Владою.
- Це сталося через вірші, - пояснював Гельмгольц. - Я читав звичайний курс із
Вищої емоційної технології для студентів третього року навчання. Дванадцять
лекцій, з яких остання була про поезію. Точніше: “Про використання віршів у
моральній пропаганді та в рекламі”. Я завжди ілюструю свої лекції багатьма
