конкретними прикладами. Цього разу я вирішив пригостити їх віршиком, який
тільки-но сам написав. Чисте безумство, звичайно, але не міг стриматися, -
засміявся Гельмгольц. - До того ж кортіло побачити, яка буде реакція. Крім того, -
додав він серйозніше, - я хотів упевнитися, чи зможу надихнути їх тими
почуттями, які мав сам, пишучи вірші. О Форде! - Він знову засміявся. - Який
здійнявся крик! Директор Інституту викликав мене й пригрозив негайно звільнити
з роботи. Відтепер я піднаглядна людина.
- А про що твої вірші? - запитав Бернард.
- Про усамітнення.
Бернард звів брови.
- Якщо хочеш, я продекламую, - і Гельмгольц почав:
Немов барабанна паличка
Зламалася - день минув.
Флейти угамувалися,
Центр міста заснув.
Лиця заснули і губи,
Машини в пітьмі.
Купи сміття на вулицях,
Де кишіло людьми.
Тиша повниться тишею,
Шепотом, що згасає,
Наче голосом дівчини,
Якої ніяк не згадаю, -
Еджері чи Сюзанни?
Мрійний шелест ходи...
