Досконало пасували...
1
- Оргія-поргія, - сказав Бернард, голосним неприємним сміхом перериваючи
читання. - Це схоже на гімн Служби Солідарності. - Він мстився обом своїм
друзям за те, що вони любили один одного більше, ніж його.
Під час наступних двох чи трьох зустрічей він часто повторював цей глузливий
акт помсти. Акт невибагливий, проте дійовий: Гельмгольц і Дикун глибоко
переживали осквернення їхнього поетичного кристалу. Гельмгольц навіть
пригрозив викинути Бернарда з кімнати, якщо він і далі перешкоджатиме Дикуну.
Та, як не дивно, наступне втручання, найганебніше з-поміж усіх, було з боку
самого Гельмгольца.
Дикун голосно читав “Ромео і Джульетту”. Читав пристрасно, з тремом у голосі,
бо ж у Ромео бачив себе, а в Джульєтті - Леніну. Сцену їхньої першої любовної
зустрічі Гельмгольц прослухав із зацікавленням. Сцена в саду захопила його
своєю поезією, проте почуття закоханих викликали лише посмішку. Доводити
себе до такого стану через дівчину - досить смішно. Але коли зважити кожну
словесну деталь, то це справжній зразок інженерії почуттів. Перед старим
Шекспіром, визнав Гельмгольц, наші найкращі техніки пропаганди - ніщо,
цілковиті дурні.
Дикун тріумфально посміхнувся й продовжив читання. Все йшло досить гладко
до часу, коли в останній сцені третьої дії, де подружжя Капулетті спонукають
Джульетту вийти заміж за нелюба, Гельмгольц неспокійно засовався, коли ж,
патетично відтворюючи благання Джульетта, Дикун прочитав:
Невже немає співчуття у неба,
