візьме, а чи не візьме хлопець дівчину? - Дикун скривився, проте Гельмгольц,
задумливо втупившись у підлогу, нічого не помітив. - Ні, - закінчив він,
зітхнувши, - зараз це нам не до шмиги. Ми потребуємо якогось іншого роду
безумства й насилля. Але якого? Чого? Де шукати? - Він помовчав, хитаючи
головрю. - Не знаю, - нарешті сказав. - Не знаю.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
У червоних сутінках Ембріонарію замаячив Генрі Фостер.
- Підемо сьогодні на стереоконтактний фільм? Леніна покрутила головою, не
кажучи ані слова.
- А з ким ти сьогодні? - його цікавило, хто саме з його друзів. - З Беніто?
Вона знову похитала головою.
Генрі помітив утому в її пурпурових очах, блідість під глянцем червонуватих
плям і смуток у куточках неусміхненого малинового рота.
- Тобі нездужається? - запитав він трохи стурбовано, побоюючися, що вона
підхопила одну з небагатьох інфекційних хвороб, які ще часами траплялися.
Та Леніна знов заперечливо похитала головою.
- На всяк випадок зайди до лікаря, - сказав Генрі. - “Схопиш десь якусь заразу -
мчи до лікаря відразу”, - додав гіпнопедичну приказку й поплескав дівчину по
плечах. - Може, тобі треба пройти псевдовагітність або прийняти посилену дозу
Сурогату Великої Пристрасті. Іноді, сама знаєш, стандартна доза не цілком...
- О Форда ради, - нарешті порушила свою вперту мовчанку Леніна, - замовкни! -
і відвернулася до своїх занедбаних ембріонів.
Не вистачало ще Сурогату Великої Пристрасті! Вона б засміялася, якби не
хотілося плакати. Мало їй власної пристрасті! Вона глибоко зітхнула, на-
