- Ну й продовжуй.
- Але в інтервалах він продовжує подобатися. Він завжди буде мені подобатися.
- Ну, коли так, - рішуче сказала Фенні, - то піди й візьми його! Хоче він цього чи
ні.
- Але якби ти знала, який він дивак!
- Тим більше, потрібні рішучі заходи!
- Легко тобі казати...
- Не зважай ні на що. Дій! - голос Фенні гримів сурмою, ніби в лектора
Фордіанської Асоціації Молодих Жінок, що проводить вечірню бесіду з мінус-
бета-підлітками. - Дій негайно, зараз же!
- Я боюся, - сказала Леніна.
- Прийми соми - і всі клопоти. А тепер я йду купатися, - і Фенні пішла, волочачи
за собою рушник.
Задзеленчав дзвінок, і Дикун, що нетерпляче дожидався Гельмгольца, аби
побалакати з ним нарешті про свою любов до Леніни, скочив на ноги й кинувся до
дверей.
- Я передчував, що ти прийдеш! - закричав він, відчиняючи двері.
На порозі в білому ацетатно-сатиновому моряцькому костюмі, в кругленькій
білій шапочці, надбало збитій на ліве вухо, стояла Леніна.
- Ой! - зойкнув Дикун, ніби хтось його зненацька добряче стусонув.
Півграма соми виявилося досить, щоб Леніна забула про свої побоювання й
збентеження.
- Хелоу, Джоне! - мовила, усміхнувшись, і, оминувши його, зайшла до кімнати.
Джон машинально причинив двері й подався за нею. Леніна сіла. Запала довга
