примушу вас бути вільними, хочете ви цього чи ні. - І, розчахнувши вікно, що
виходило на внутрішній двір, він почав жменями викидати маленькі коробочки з
таблетками соми.
Якусь хвилину юрба в хакі стояла, остовпівши від подиву й жаху, при видовищі
цього страшного блюзнірства.
- Він сказився, - прошепотів Бернард, широко розплющивши очі. - Вони вб’ють
його. Вони його...
Раптом юрба заревіла, грізно сколихнулася й посунула на Дикуна.
- Порятуй його, Форде! - сказав Бернард і відвернувся.
- На Форда надійся та й сам не плохуй! - проголосив зі сміхом (радісним
сміхом!) Гельмгольц і кинувся в юрбу рятувати Дикуна.
- Свобода! Вільними! - вигукував Дикун і одною рукою продовжував викидати
сому у двір, а кулаком другої бив по одноманітних обличчях своїх супротивників.
- Вільними! - Раптом поруч нього опинився Гельмгольц - незрадливий приятель
Гельмгольц і теж почав відбиватися кулаками й викидати жменями отруту через
відчинене вікно. - Нарешті й ви люди - змужніли! - І ось уже соми більше нема.
Дикун підняв касову скриньку й показав дельтам її чорну порожнечу. - Ви вільні!
Ревучи й скиглячи з подвоєним, завзяттям натовп навалився на кривдників.
- Їм кінець, - сказав Бернард, що стояв обабіч сутички, і, охоплений раптовим
поривом, кинувся був друзям на допомогу, але, вагаючись, зупинився, потім,
засоромившись, ступив знову наперед, потім знову завагався та й застиг,
страждаючи від принизливої нерішучості: без нього їх можуть повбивати, а якщо
він допомагатиме, то можуть вбити і його самого.
Та тут (слава Форду) в очкастих, свинорилих протигазах вбігли поліцейські.
